Читати онлайн «Метро» Микола Носов

Метро
Микола Носов
Ми з мамою і Володею гостювали у тітки Олі в Москві. Першого ж дня мама й тітка пішли до крамниці, а нас із Володею залишили вдома. Дали нам старий альбом із фотографіями, щоб ми розглядали. Ну, ми розглядали, розглядали, поки нам це не набридло. Володя сказав:
— Ми так і Москви не побачимо, якщо будемо цілий день дома сидіти!
Почали у вікно дивитись. Напроти — станція метро. Я кажу:
— Ходімо на метро покатаємось.
Прийшли ми на станцію, взяли квитки і поїхали під землею. Спершу здалося страшно, а потім нічого, цікаво. Проїхали дві зупинки, вилізли.
"Оглянемо, — думаємо, — станцію — і назад".
Почали оглядати станцію, а там сходи рухаються. Люди ними вгору і вниз їдуть.
Стали і ми кататися: вгору і вниз, вгору і ©низ… Ходити зовсім не треба, сходи самі возять.
Накатались по сходах, сіли на поїзд і поїхали назад. Злізли через дві зупинки, дивимось — не наша станція!
— Напевне, ми не в той бік поїхали, — каже Володя.
Сіли ми на інший поїзд, поїхали назад. Приїжджаємо — знову не наша станція! Тут ми злякалися.
— Треба запитати кого-небудь, — каже Володя.
— А як же ти запитаєш? Ти знаєш, на якій станції ми сідали?
— Ні. А ти?
— Я теж не знаю.
— Давай їздити по всіх станціях, може, відшукаємо якось, — каже Володя.
Почали ми їздити по станціях. їздили, їздили, навіть голова обертом пішла, Володя запхикав:
— Ходімо звідси!
— Куди ж ми підемо?
— Байдуже куди! Я нагору хочу.
— А що тобі нагорі робити?
— Не хочу під землею!
І завів ревти.
— Не треба, — кажу, — плакати. До міліції заберуть.
— Хай забирають! Е-е-е!..
— Ну, ходімо, ходімо, — кажу. — Не реви тільки. Он міліціонер уже дивиться на нас!
Схопив його за руку — і хутчіше на сходи. Поїхали вгору. "Куди ж нас вивезе? — думаю. — Що тепер з нами буде?"
Раптом дивимось — назустріч нам мама з тіткою Олею по інших сходах їдуть. Я як закричу:
— Мамо!
Вони побачили нас і кричать:
— Що ви тут робите?
А ми кричимо:
— Ми ніяк вибратися звідси не можемо!
Більше нічого крикнути не встигли: сходи нас угору потягли, а їх униз. Приїхали ми нагору — і хутчіше іншими сходами униз, за ними навздогін. Раптом дивимось — а вони знову назустріч їдуть! Побачили нас і кричать:
— Куди ж ви? Чому нас не зачекали?
— А ми за вами поїхали! Приїжджаємо вниз.
Я кажу Володі:
— Почекаємо. Вони зараз до нас приїдуть.