Читати онлайн «Маринчина лялька» Зінаїда Валентинівна Луценко

Маринчина лялька
Зiнаiда Валентинiвна Луценко


Украiнська жiноча проза
Минав останнiй рiк вiйни, коли Маринка народила наймолодшу свою дитину. Їi чоловiк у цей час помер у шпиталi бiля Кенiгсберга. Але для Миросi це був початок ii життя. Краiна, у якiй вона жила, також тiльки починала вiдроджуватися пiсля розрухи…

Неймовiрно захоплива iсторiя, що продовжуе розповiдь про долю героiв роману «Необдумана Мiловиця».





Зiнаiда Валентинiвна Луценко

Маринчина лялька



Усiм дiтям, що виросли без батька,

присвячуеться




Ще не вiдiйшла у глибоке минуле пам’ять про тi роки, коли сiльська жiнка, зоставшись сама, без чоловiка, ще й iз купочкою малих дiтей, мусила нести на своiх нетривких плечах i власне господарство, i повоенну вiдбудову держави, всю важку роботу – без часу на себе, без жодних зручностей, якi ми маемо тепер.



Але життя минало, дiти виростали i створювали своi сiм’i. Тiльки ж що iм було брати за взiрець?



Сорокарiчна Маринка народила свое сьоме й останне дитя вже пiсля вiйни. Але вона ще не знала, що ось-ось стане вдовою. Без батькiвськоi турботи, без захисту та пiдтримки ii дiти торували свiй шлях у життi – зазнаючи кривд та принижень, припускаючись непоправних помилок…



Оповiдь у романi ведеться про найбiльш проблемнi для краiни перiоди – про пiслявоенну розруху та часи пiдйому господарства. Зазираючи у «нутрощi» типовоi для того часу сiм’i, читач мае можливiсть зрозумiти повоенне поколiння, зацикленiсть сучасних лiтнiх людей на нагромадженнi особистого майна, джерела iхнiх страхiв та упереджень.



Досвiд кожного поколiння дуже цiнний для нащадкiв. Тому що все iде по колу. І тiльки вiд нас залежить, чи вийдемо ми на iншу траекторiю, чи змiнимо орбiту.



Цей текст записано зi слiв очевидицi. І хоч головноi героiнi вже немае серед живих, але ii розповiдь заслуговуе на те, аби бути почутою.





Частина перша

Дiти…



Ой устань, порадь, мiй дружинонько,

Як менi в свiтi жити,

Як менi чуже дiло робити,

Та як менi чужим людям годити?

Та я ж над чужим дiлечком iзневажалась,

Я ж по чужих нивах наспотикалась!

    Голосiння






1


Зазнала я в життi багато: пережила i колгоспи, i голод, i вiйну. А свою найменшу донечку народила у сорок п’ятому!



Того дня ще зранку пiшла на поле…

Як зараз пам’ятаю: була пiдобiдня пора, спека.