Читати онлайн «Манфред» Джордж Гордон Байрон

Манфред
Джордж Гордон Байрон


Переклад Олександра Грязнова

ДРАМАТИЧНА ПОЕМА

There are more things in neaven and earth,
Horatio, then are dreamt of in your philosophy.
Shakspeare.

Dramatis personae:
М а н ф р е д.
Ф е я А л ь п.
М и с л и в е ц ь.
А р і м а н.
А б а т С в . М а в р и к і я.
Н е м е з и д а.
М а н у е л ь.
П а р к и.
Г е р м а н.
Д у х и.
Дія відбувається у Бернських Альпах – почасти в замку Манфреда, почасти в горах.
Дія перша
С ц е н а п е р ш а
Готична галерея. – Опівночі.
М а н ф р е д
(один)
Нічник пора долити, хоч погасне
Він все ж таки скоріш, ніж я засну;
Ніч не приносить спокою мені
І не дає позбутись невідв'язних
І невеселих дум. Душа моя
Не знає сну, і очі я склепляю,
Щоб у її вдивлятись глибину.
Як дивно те, що я іще не втратив
Людської, всім прийнятної, подоби,
Що я живу! Та сум – наставник мудрих;
Сум – то знання, і той, хто знає більше,
Повинен був в стражданнях осягнути,
Що древо знань – не дерево життя.
Наук і філософії глибини,
Всі чудеса, усю земну премудрість –
Все осягнув, усе пізнав мій розум:
Який в тім сенс? Я зустрічав добро
І сам добро творити намагався;
Я підступи ворожі розкривав,
І вороги знеславлені скорялись:
Який в тім сенс? – І пристрасті, і влада,
Добро і зло – все, що хвилює світ –
Навіки все чужим для мене стало
Тієї миті. Я забув про страх,
Засуджений не знати до могили
Ні трепету бажання, ні надій,
Ні радості, ні щастя, ні кохання.
Та час настав. –
О, таємничі сили!
Володарі над всесвітом безкрайнім,
Кого шукав я вдень і уночі!
Ви, сховані в повітрі, – ви, незримі,
Що живете в ефірі, – ви, кому
Підвладні гір вершини недосяжні,
І надра, і безодні океанів,
В ім'я тих чарів, що мені дали
Над вами владу, я зову: з'явіться!
Мовчання.
Ви мовчите. – То іменем того,
Хто володіє вами, – написанням,
Що вас приводить у безмовний трепет, –
І волею безсмертного! – З'явіться!
Мовчання.
Ви мовчите, пітьми і світла духи,
Та чарів не уникнете моїх.
Тож силою, що дійсно нездоланна,
І владою, що виникла в хаосі
Зруйнованого світу, – на планеті,
Що згинула й приречена навіки
Блукати серед простору, – прокляттям,
Яке гнітить мене, велінням думки,
Яка живе в мені й навколо мене,
Зову і заклинаю вас: з'явіться!
У темному кінці галереї з'являється нерухома зірка
і чується голос, що співає.