Читати онлайн «Малиновий пелікан» Володимир Миколайович Войнович

Малиновий пелiкан
Володимир Миколайович Войнович


Великий росiйський роман
Якщо визначати жанр нового роману Володимира Войновича, то його можна назвати «роман-бомба», бо одразу пiсля публiкацii вiн неодмiнно вибухне. Адже письменник у ньому говорить про таке, про що у росiйському середовищi волiють мовчати – хто ж захоче вiдверто визнавати своi помилки та вади, зiзнаватися в абсурдному устроi росiйського життя?

…А починаеться все з того, що автора, вiд iменi якого йде оповiдь, вкусив клiщ. Витягти його вдома не вдаеться, i тому постраждалого везуть у каретi «швидкоi допомоги» до лiкарнi. Дорогою з ним трапляються рiзнi пригоди, а коли вiн починае марити, перед очима постають рiзноманiтнi видiння. І всi цi пригоди та видiння пов’язанi з устроем Росii. Так, виявляеться, що краiною править Перша особа держави, скорочено Перодер, який мае вигляд… пелiкана малинового кольору. Чому? Пiсля анексii Криму з’ясовуеться, що украiнська хунта мало того, що гнобила населення, вона довела рiдкiсний вид птахiв – малинових пелiканiв – до майже повного винищення. Остання пара пелiканiв розучилася висиджувати яйця. І в Росii е лише одна людина, яка може iм допомогти особистим прикладом… А щоби догодити Перодеру, всi його пiдлеглi також набувають вигляду пелiканiв, прилаштовуючи й собi дзьоби – чи то з картону, чи то з iншого матерiалу…





Володимир Войнович

Малиновий пелiкан



© В. М. Войнович, 2016

© М. Ф. Каменюк, переклад украiнською, 2016

© Л. П. Вировець, художне оформлення, 2016

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2015




Клiщ


Був у лiсi. Збирав гриби. Повернувся додому, поiв, поспав, подивився телевiзор, увечерi засвербiло в правому кутку живота. Почухав, забув, знову засвербiло, нагадало. Близько пiвночi, до сну зiбравшись, вирiшив наблизитись до свiчада. Глянув: ненечко моя! Коло дiаметром сантиметрiв п’ять наче триколiрна червоно-помаранчево-жовта мiшень i в самiсiнькiй серединцi, якщо з мiшенню порiвнювати, просто в десятцi – чорна масна цятка. Придивився – цятка-то жива, лапками ворушить.