Читати онлайн «Майстерня ляльок» Елізабет Макніл

Майстерня ляльок
Елiзабет Макнiл


Айрiс мрiе стати художницею. Однак iй доводиться працювати лялькаркою на жорстоку, майже божевiльну хазяйку панi Солтер. Цей будинок став для дiвчини в’язницею. Колекцiонеру Сайласу здавалося, що вiн може врятувати Айрiс. Перетворивши ii на свою iграшку… І все склалося б так, як вiн хотiв, якби не цей художник Луi. Якби не ii кохання до нього. Кохання, яке мало належати тiльки Сайласовi… Кажуть, ляльки схожi на людей. От тiльки едина вiдмiннiсть: ляльку можна навчити любити. А людину? Людину можна змусити…





Елiзабет Макнiл

Майстерня ляльок


Для Енiд i Артура





Лондон




Листопад 1850 року




Малюнок


У той час, коли вулицi оповитi темрявою i тишею, дiвчина вмощуеться за столом у пiдвалi ляльковоi крамницi. Порцелянова i безволоса лялька сидить навпроти, порожньо втупившись у неi поглядом. Вона вичавлюе трохи червоноi та бiлоi фарби на мушлю устрицi, облизуе кiнчик пензля i ставить перед собою люстерко. Тихо потрiскуе свiчка. Дiвчина зосереджено примружуе очi, дивлячись на порожнiй аркуш.

Вона додае води i змiшуе соковитi кольори. Перший мазок здаеться рiзким, наче ляпас. Папiр товстий, виготовлений методом холодного пресування, а тому й не морщиться вiд фарби.

Вiд сяйва свiчки темрява довкола густiшае, забарвлюючи кiнчики ii волосся в чорне. Дiвчина продовжуе малювати. Один помах пензля – i на паперi з’являеться ii бiлоснiжне пiдборiддя, що контрастуе з рум’янцем на вилицях. Вона не криючись передае i своi недолiки: широко розставленi очi, скошений вигин ключиць. Їi сестра та господиня уже сплять нагорi, тож навiть найменший шерхiт пензля здаеться вторгненням у цю тишу, оглушливим ударом, що от-от iх розбудить.

Вона супить брови: обличчя на малюнку надто мале. Портрет повинен був зайняти увесь аркуш, натомiсть зображена голова витае десь посеред бiлоi порожнечi. Папiр, що коштував iй тижневих заощаджень, тепер зiпсовано. Спочатку варто було принаймнi накидати ескiз, а не братися до роботи з таким поспiхом.

Іще кiлька хвилин вона сидить сам на сам зi своiм малюнком i свiчкою. Серце трiпоче, лялька не вiдводить погляду. Треба повернутися до лiжка, перш нiж ii тут застануть.

Натомiсть дiвчина подаеться вперед i, не вiдриваючи очей вiд люстерка, присовуе свiчку ближче до себе.