Читати онлайн «Майстер корабля» Юрій Яновський

Майстер корабля
Юрiй Яновський


Роман Юрiя Яновського «Майстер корабля» – один з найоригiнальнiших творiв перiоду Розстрiляного Вiдродження – сьогоднi повертаеться до читача. Це романтичний пригодницький роман, у якому яскраво втiлено тему подвигу, кохання, вiдданостi дитячiй мрii.





Юрiй Яновський

Майстер корабля



Забирайте же с собою в путь, выходя из мягких юношеских лет в суровое, ожесточающее мужество, – забирайте с собою все человеческие движения, не оставляйте их на дороге: не подымете потом!..

    Н. В. Гоголь

Nein! hier hat es keine Not:

Schwarze M?dchen, wei?es Brot!

Morgen in ein ander St?dtchen:

Schwarzes Brot und weiBe M?dchen.

    J. W. Goethe

But the standing toast that pleased me most

Was, «The wind that blows, the ship that goes,

And the lass that loves a sailor!»

    С. Dibdin

О navis, referent in mare te novi

Fluctus?

    Horatius






I


Сиве волосся до чогось зобов'язуе. Старечi ноги йдуть уже просто до могили. Багате досвiдом життя лежить передi мною, як рельефна мапа[1 - Мапа – карта.] моеi Республiки. Скiльки-то води втекло з того дня, коли я, молодий, зелений юнак, окунувся в життя! Зараз менi – за сiмдесят, мене термосить iнодi ломота, руки дрижать, i на очi набiгае сльоза. Тодi я наказую розтопити кану, кладу на пiдставку ноги i стежу вогники над деревом. Це такий архаiзм тепер – топити дровами, але не нарiкайте на мене – я згадую свою давню юнiсть. Дивлюся, як перебiгае прекрасний вогник, символ вiчного переходу енергii й розкладу матерii, простягаю до нього руки, i вiн грiе моi долонi, на яких лiнiя життя доходить уже до краю. Старiсть до чогось зобов'язуе.

Сьогоднi я бачив нашу надзвичайну «Бiлу Пустелю». Молодий кiнорежисер iз повагою потиснув менi руку й захоплено подивився в вiчi. «Вiн не може висловити всiеi радостi з того факту, що бачить мене. Вiн радий, що бачить мене здоровим, i запрошуе до себе в ателье. Вiн за моiми книжками вивчав кiнематографiю. Вiн перекаже товаришам по роботi, що велика людина (це я) ущасливить iх вiзитом». Аж утомив комплiментами. Я ще раз потиснув йому руку й лишився на самотi.

«Бiла Пустеля» дiйсно шедевр. Такi картини з'являлися в нас раз на десятирiччя i стояли, як маяки.