Читати онлайн «Людина біжить над прірвою» Іван Багряний

Огненне коло. Людина бiжить над прiрвою (збiрник)
Іван Багряний


Історiя Украiни в романах
Іван Багряний (1906—1963) – письменник, творчий доробок якого дiйшов до спiввiтчизникiв лише через багато рокiв пiсля його смертi. Репресований у 1932 роцi, засланий на Далекий Схiд, вiн пережив втечу, знову арешт, емiграцiю в Нiмеччину. Важливим явищем в украiнськiй лiтературi е його роман «Людина бiжить над прiрвою» та повiсть «Огненне коло», дiя яких вiдбуваеться у роки Другоi свiтовоi вiйни. Головнi героi цих творiв – простi украiнцi, якi намагаються боротися проти свiту насильства, представленого двома тоталiтарними системами – радянською та нацистською.

У 1992 роцi письменниковi посмертно було присуджено Нацiональну премiю iм. Т. Г. Шевченка.





Іван Багряний

Огненне коло. Людина бiжить над прiрвою (збiрник)





Людина бiжить над прiрвою

Роман


Моiй любiй дружинi Галинi Багрянiй, уродженiй Тригуб, – единiй моiй опорi в цiй страшнiй людськiй пустелi – присвячую й навiки цю книгу дарую.

    Автор

«Я буду вмирати, та, поки мого дихання в менi, я буду змагатись i буду квапитись хапати iскри сонця, вiдбитого в людських очах, я буду з тугою вчитись тайни самому запалювати iх, шукаючи в тих iскрах дороги з чорноi прiрви в безсмертя…» (с. 311)





Роздiл перший


…А вони хрестили дитину.

Хата гойдалася вiд гримотiння страшних вибухiв. Сама твердиня Бога лежала перед iх похололими душами, розторощена й обернена в руiни. Недавне струнке чудо архiтектури Растреллi, вищирилася вона проваллями й хаосом брил, перемiшаних iз кiстьми, зяяла, й димилась, i сходила чадом. Прибiжище душ людських, символ могутности й святости, «неспалимоi купини», непорушноi сили й вiчного покою, надiя й пiдпора всiх стражденних i обтяжених – ця, як i iншi, й iншi, сходячи чадом, оберталась у прах.

В апокалiптичному гуркотi чорноi цiеi доби вiдчаю, що для багатьох була напророченим бiблiйним кiнцем свiту, зруйнованi й спустошенi самi, як i все навколо, вони п'ялися над безоднею, й заливали ii п'янкою трутою, й гатили ii пiснями, й засипали ii зухвалим блюзнiрським одчайдушним смiхом, щоб не завити раптом у чорну безвiсть, як первiснi вовчi душi на холодний мiсяць.