Читати онлайн «Людина» Ольга Кобилянська

Людина
Ольга Юлiанiвна Кобилянська


Рiдне
Ольга Кобилянська (1863–1942) – класик украiнськоi лiтератури, авторка модерноi прози. Їi творча спадщина велика й рiзноманiтна. Ця книжка мiстить двi повiстi, що мали для письменницi непересiчне значення. Саме «Людина» вiдкрила iй шлях до украiнськоi лiтератури, бо вперше була написана украiнською мовою. І водночас, за словами авторки, принесла багато «мук творчостi» – чотири рази перероблювалася. Тим часом «За ситуацiями» писалася «з такою силою чуття, що, викiнчуючи ii, я цiлий вечiр плакала», згадувала Ольга Кобилянська. Єднае повiстi доля головних героiнь – така рiзна й однаково складна, якi прагнуть жити за своiми iдеалами, та iм несила подолати опiр свiту, якому вони протистоять.





Ольга Кобилянська

Людина





Людина



Присвячено високоповажанiй Наталi Кобринськiй







I


Das Reich der L?ge ist aufrecht, wie es noch niemals gewesen. Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in glei?enden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor…[1 - Всюди пануе брехня, як ще нiколи дотепер. А правда вiдважуеться виповзати зi свого кутка не iнакше, як закутана в привабливо-яскравi ганчiрки… (нiм.).]


Пан Епамiнондас Ляуфлер прожив добрi часи. Був ц.-к.[2 - Ц.-к. – цiсарсько-королiвський.] лiсовим радником, мав велике поважання, великий вплив i великi доходи. А що вiн мав мiж iншим, так «побiчно», ту слабу сторону, що любив одушевлятись гарячими напитками, – се не мало нiкого обходити. Про се не мав вiн нiкому здавати справоздання. Хiба б собi самому. А позаяк був з собою у згодi, позаяк розумiв себе, як розумiв i своi лiсовi справи, тож i ходив (як кажуть простенькi люди) «годинник зовсiм в порядку». Вiдтак, коли слаба сторона змоглась та стала збагачуватись бiльшими наслiдками, коли показалось, що великi причини спроваджують i великi подii… тодi й настало… та про се вже опiсля…

Пан Ляуфлер був жонатий i мав чотири доньки й одного сина. Останнього любив вiн несказанно, ба навiть обожав. «Се буде гординя мого життя, свiтило цiлоi родини, се чоловiк будучини!» – мовляв вiн часто до своеi жiнки й добрих знакомих. Добра женщина, котра так само обожала одинака, вiрила смiливому вiщуванню свого мужа.