Читати онлайн «Листи» Юлія Гавриленко

Листи
Юлiя Гавриленко


Молодий письменник Олександр Сидоренко пiсля випуску своеi книги «У пiтьмi» втратив натхнення i, знiчений, повернувся у рiдне мiстечко працювати адмiнiстратором у кав’ярнi. Пiсля робочого дня хлопець знаходить у поштовiй скриньцi бiлоснiжний конверт без зворотноi адреси. Усерединi виявляеться лист, написаний такою собi Анонiмкою. Почерк дiвчини здаеться Сашi знайомим. Вiн вирiшуе будь-що ii розшукати. Насправдi ж, Анонiмкою назвалася унiверситетська подруга Сашка – Маша. Дiвчина поселилася ненадовго у квартиру навпроти i вiд нудьги вирiшила вiдправити лист своему сусiдовi, якого одразу ж впiзнала в коридорi. От тiльки вiдправила вона геть не те, що хотiла. Доводиться писати нового листа…





Юлiя Гавриленко

Листи





Глава 1. Несподiвана знахiдка


– Привiт, Саш!

– Ооо, Сашка!

– Сашко! На роботу спiшиш?

Ось так звичайно починався мiй день. У мiстечках всi знають одне одного ледь не з дитинства, а я був наче кiнозiркою якоюсь. І все тому, що займаюся трiшки дивною справою.

Узагалi, я тримаю невеличку кав’ярню, що дiсталася менi вiд дiдуся. Нi, це не через неi мене усi знають. Але кав’ярня е моею гордiстю та единим мiсцем роботи у мiстi.

Скiльки себе пам’ятаю, я завжди тут жив. Звiсно, коли вчився, то приiжджав лише на канiкули, але все ж. Це було мое мiсто. І де б я не побував, воно мiцно трималося за свiй теплий закуток у серцi. Але найбiльше я любив свою кав’ярню.

Та що там любив – обожнював! Усе мое дитинство промайнуло в нiй. Я навiть нiчого не змiнював: усе тi ж дерев’янi меблi, столи, накритi клiтчастими скатертинами, в кутку потрiскував вогонь у справжньому камiнi… Кав’ярню сповнювали затишок та почуття приемноi ностальгii. Не даремно завжди було багато охочих побувати тут: сховатися вiд зовнiшнього свiту, вiд усiх його проблем за чашкою запашного американо з молоком.

Дверi уже вiдчиненi, робота кипить. Мiй новий адмiнiстратор – Катя – добре виконувала своi обов’язки. Щойно я увiйшов, озвався дзвоник, i вона вискочила з кухнi з нотатником в руках.

– Олександре Олеговичу, у нас партiя кави затримуеться i…, – одразу заторохкотiла вона.

– Кать, який у бiса Олександр Олегович, ми з тобою зi школи дружимо! – з осудом глянув я на дiвчину i провiв рукою по волоссю, змiтаючи дрiбнi снiжинки.