Читати онлайн «Лялечка» Михайло Коцюбинський

Лялечка
Михайло Михайлович Коцюбинський




Михайло Михайлович Коцюбинський

ЛЯЛЕЧКА





Лялечка


Triste comme un beau jour

Pour un coeur sans espoir.[1 - Сумний, як день яснийДля серця без надii.]

    F. Соррeе[2 - Коппе Франсуа Едуард Жоакен (1812 — 1908) — франц. письменник.]


Етюд

Драбинястий вiз, запряжений одною конякою, раз у раз пiдскакував i немилосердно трусив, не попадаючи в колiю. У земськоi вчительки Раiси Левицькоi, що iхала на возi, почало од труськоi дороги болiти пiд грудьми — i се було добре, бо одривало ii од прикрих думок. Вона ще не прохолола пiсля iсторii з попом, мов вiдламок розiрваноi вибухом бомби. Перед ii очима, як на злiсть, вставало худе, езуiтське, скривлене вiд злостi обличчя попа, коли вона прилюдно вигнала його з школи. Що ж, iнакше вона не могла вчинити: його вiчнi доноси на неi, похiд проти земськоi школи, пiдбурювання селян та втручання в ii шкiльну працю стали нестерпучими, нерви ii не витримали — i вона зробила поповi бешкет при школярах та селянах. Пiп побiг жалiтися iнспекторовi та свому начальству, а матушка тим часом ускочила з наймичкою в школу, побила горшки i, свiтячи зеленими, як у роздратованоi кицьки, очима, захлипуючись потоком лайки, кинулась iз кулаками на «зухвалу вчительку» — i, напевне, побила б, коли б та не втекла з хати. Ну, приiздив iнспектор, член земськоi управи[3 - Земська управа — виконавчий орган земських установ Росii у 1864 — 1917 рр.], було слiдство, допити — i все скiнчилося тим, що ii перенесено до другоi школи, куди вона саме й iде. Як тiльки скiнчилися iспити, вона забрала свое убоге манаття i, не бажаючи й днини лишатися в одному селi з навiсним попом, подалась у дорогу. І хоч вона далеко була вже од мiсця пригоди, а все ж ся гидка iсторiя гнiтила ii, як сонна мара, — i мутила, й пiдiймала в серцi злiсть. Се вже вдруге на протязi своеi тринадцятилiтньоi служби вона мусить через непорозумiння з попом мiняти школу — i хто знае, що чекае ii на новому мiсцi, де, певно, — ох, боже! — е пiп i попадя.

Але те, що так трусило i так кололо пiд грудьми, не давало снуватись гiрким думкам.

Край дороги, якою котився вiз, лежав бiлий пiсок i пересипався на вiтрi. Раiса задивилась, як курився над землею, немов дим, бiлий пiсок i пеленою закривав далеку смугу чорного бору.