Читати онлайн «Лола та єдиний свiдок» Ізабель Абеді

Лола та единий свiдок
Ізабель Абедi


Пригоди Лоли #9
Лола розгублена: вперше вона навiть не знае, як почати свою розповiдь. Адже тут стiльки всього: i лiтературнi спроби, i детективна епопея, i знайомство вiдразу з двома письменниками, i доля ii нового друга Енцо та його навiженоi матерi Гудрун! Цього лiта Лолi нiколи мрiяти: зламана нога й iнвалiдний вiзок – не перешкода для таемничих, дещо моторошних, а iнодi й неймовiрних пригод, у яких беруть участь усi ii друзi.

Хто вiн, загадковий сусiда, якого пiдлiтки прозвали Щуроловом? Наркоторговець, гангстер, викрадач дiтей чи… Нiзащо не здогадаетесь аж до останнiх сторiнок!





Ізабель Абедi

Лола та единий свiдок




Книга 9


Для Альми – вiд Ізабель Абедi.

І для Гамбурзького Щуролова – вiд Лоли Фелозо.







1.

Триста закарлючок i три початки


Навiть не знаю, як i почати. Бабуся каже, що це ахiллесова п’ята бiльшостi письменникiв, а дiдусь додае, що всiм вiдомо, як важко починати. Енцо пропонуе почати вiдразу, як у кiно, Фло говорить, що забагато думок – це погано, а тiтка Лiзбет стверджуе: «Тобi потрiбне натхнення!»

Натхнення – це iнтуiцiя, просвiтлення або осяяння, i моя маленька тiтка мае цiлковиту рацiю. До трьох рокiв чогось подiбного вона, звiсно, сказати не могла, лише пустувала та кидалася виноградом. Тепер iй чотири, i вона кидаеться розумними словами. Авжеж, тiтка у мене розумна не на своi лiта, а от я – хвора. Нi-нi, голова тут нi при чому, не подумайте чогось поганого! І взагалi все це – тимчасово!

У мене в зошитi триста закарлючок i три початки, якi здаються менi прийнятними. Та все одно не можу вирiшити, який з них кращий.

Ох-х-х!

А може, як письменниця я маю право писати все, що заманеться? І хто сказав, що у моеi iсторii не може бути три початки? Це вже нехай вирiшують читачi.

Зараз я наведу три бiльш-менш вдалi початки, а кожен хай вибере той, який припаде йому до вподоби, домовились?



ПОЧАТОК НОМЕР ОДИН


«Я знаю iсторiю про дiвчинку, яка посковзнулася на пiдгузку свого молодшого братика, а вiдтак опинилася в iнвалiдному вiзку…»

Ось так могла би початися одна iз страшних маминих iсторiй. Вона знае iх силу-силенну, та я сумнiваюся, що бiльшiсть iз них трапилися насправдi.

На жаль, ця iсторiя правдива.

Позаяк саме я – ота дiвчинка, з якою вона й сталася.