Читати онлайн «Квiти Содому» Олесь Ульяненко

Квiти Содому
Олесь Ульяненко


За яких обставин людина може опинитися на самому днi i чи може вона, навiть маючи бажання, вирватися звiдти i повернутися до нормального життя? Чи можна змiнити свою долю, якщо ти з дитинства приречений жити серед покидькiв? На цi та багато iнших питань намагаються знайти вiдповiдь героi роману Олеся Ульяненка «Квiти Содому».





Олесь Ульяненко

Квiти Содому



Посвячуеться Володимиру Тихому







1. Оксамитовi очi демона


Ми порубали Тоцького на шматки. Замочила його Мама, а потiм пiшла. Ми акуратно складали впоперек та вздовж до ящика з-пiд телевiзора його бреннi останки. Ящик принiс я. Довелося довго шкребтися в прикарабку витрушуючи всiляку шлоiбень, а Макс уже кричав крiзь сонячну кушпелiнь:

– Ти що там дрочишся! – двома пальцями Макс затискав сигарету. Мiцний «галуаз» без фiльтра. Такi курить Ален Делон. Я сам його, Макса, навчив. Але, якщо чесно, то фiг його знае. Воно так бувае: пiдчепиш якусь заразу вiд когось, а потiм лiкуйся i доводь, що саме воно твое. Це я точно просiк. Еге. Макс повернувся боком, i тiнь сховала його. Потiм я побачив змах його руки. Щось чвакнуло.

– Блядь, а що робити з головою?

На тiй сторонi вулицi годинник вiдбив дванадцяту. Чомусь запетрилося в голову, що всi ми кудись iдемо, назавжди, але кожен, блядь, як Тоцький, намiрив собi охеренну купу часу.

– Шо… шо… – потягнув я, прилипаючи поглядом на той бiк вулицi, де люди бджолами снували сiрим асфальтом.

Макс повiв плечем; кисть його руки розквiтла на сонячному промiннi трояндою. Пальцi стискали пожовтiлий вiд юшки недопалок. Да, до цього не звикаеш. До чужоi смертi. А знаете чому? А тому, рiдненькi, що ми бачимо лише чужу. Своя-то приходить – ку-ку, i ти десь там, де весело або дуже хуйово. Нiчого не попишеш. Я фiлософ. Жратва i фiлософiя – мое кредо. Не думайте, що я такий дурний.

– Кiнчай свое гiвнилово, – сказав я.

Макс пiдвiвся, тримаючи за патли усмiхнену морду Тоцького.

– Шо, блядь, питаю, робити з довбешкою?

Я закурив i, напевне, з точки зору Макса, недоумкувато подивився на обидвi голови. Тоцького i Макса. Або на Макса i Тоцького. На яку голову краще i зручнiше дивитися: мертву чи живу, живу чи мертву? А?

– Поклади до ящика.

Макс сплюнув пiд ноги.

– Та, блядь, не влазе.

– Не знаю тодi. – Я почухав яйця, потiм потилицю: м-да.