Читати онлайн «Крадійка книжок» Маркус Зусак

Крадiйка книжок
Маркус Зусак


Болючi спогади своiх батькiв-емiгрантiв про такi несумiснi речi, як дитинство, вiйна й Голокост, сучасний австралiйський письменник Маркус Зузак поклав в основу iсторii про маленьку дiвчинку Лiзель Мемiнгер, яка в страшнi роки Другоi свiтовоi, навчившись читати за посiбником гробаря, збагнула силу Слiв i, втративши все iнше, вижила – завдяки лише цiй силi.





Маркус Зузак

Крадiйка книжок



Присвячуеться Елiзабет i Гельмуту Зузакам.

З любов’ю i захватом







Пролог

Гiрський хребет з уламкiв каменю



Тут оповiдач знайомить нас: iз собою – кольорами – i крадiйкою книжок




Смерть i шоколад


Спершу кольори.

Потiм люди.

Так я зазвичай бачу свiт.

Чи, принаймнi, намагаюся.


ОСЬ МАЛЕНЬКИЙ ФАКТ


Одного дня ви помрете.

Я направду стараюся зробити все, щоб ця тема не була для вас такою песимiстичною, хоча бiльшiсть людей заледве чи вiрять менi i не звертають на моi заперечення жодноi уваги. Прошу вас, повiрте. Я насправдi можу бути оптимiстичним. Я можу бути приязним. Поштивим. Привiтним. І це лише на одну лiтеру. Єдине – не просiть мене бути милим. Це аж нiяк не про мене.


РЕАКЦІЯ НА ВИЩЕЗГАДАНИЙ ФАКТ


Це вас тривожить? Закликаю вас – не бiйтеся. Я, передусiм, справедливий.

Звiсно, менi слiд вiдрекомендуватися.

Вступ, так би мовити.

Як же це я мiг забути про своi гарнi манери?

Я мiг би належним чином вiдрекомендуватися, але, насправдi, у цьому немае необхiдностi. Незабаром ми з вами добре зазнайомимося – й у пригодi нам стануть найрiзноманiтнiшi ситуацii. Досить зазначити, що одного дня я привiтно схилюся над вами. На моiх руках спочине ваша душа. На моему плечi влаштуеться якийсь колiр. Я обережно вiднесу вас.

А в цей час ви лежатимете (дуже рiдко я застаю людей на ногах). Ваше тiло задерев’янiе. Можливо, вас хтось знайде; крик розсиплеться у повiтрi дрiбними бризками. Опiсля я почую лише свiй подих, звук запаху i своiх крокiв.

Питання в тому, якою барвою буде зафарбовано усе навколо, коли я прийду по вас. Яким буде небо?

Менi, примiром, подобаеться небо кольору шоколаду. Темного, темного шоколаду. Кажуть, що вiн менi личить. Я ж, проте, намагаюся насолоджуватися усiма кольорами, що потрапляють менi на очi, – усiм спектром. Мiльярд, а то й бiльше, вiдтiнкiв, усi вони такi рiзнi, i небо – я його повiльно втягую.