Читати онлайн «Коли плаче біла вовчиця» Оксана Афанасьєва

Коли плаче бiла вовчиця
Оксана Афанасiева


Вiд батька, польського шляхтича, брати Марко та Стефан успадкували розважливiсть i гордовитiсть. А вiд матерi-украiнки – непокiрнiсть i волелюбнiсть. Однак iм судилося рiзнi долi… Ще малим Марко врятував поранену бiлу вовчицю – мисливський трофей пана Пулавського. І цим визначив свое майбутне. Тодi як Стефана готують у наступники дiда-шляхтича, запальний шукач пригод Марко вирушае на вiйну з Османською Портою. Там, полонений татарами, тричi проданий, з воiна перетворений на галерного раба, вiн зустрiне свою долю – украiнську полонянку Катерину. Але iхне палке кохання та втеча вiд турецького адмiрала стануть початком нового випробування. Давнiй ворог Марка, пан Пулавський, не забув хлопчика з бiлою вовчицею. Колись той вiдiбрав важливу для мисливця здобич…





Оксана Афанасiева

Коли плаче бiла вовчиця


















Жодну з частин цього видання не можна копiювати або вiдтворювати в будь-якiй формi без письмового дозволу видавництва



Дизайнер обкладинки Євген Вдовиченко



© Афанасiева О. М., 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2021


* * *


З любов’ю i вдячнiстю присвячую моему роду


Повiсть написана на основi iсторичних фактiв, легенд та авторськоi фантазii







Вiтри перемiн



Середземне море, 1626 рiк

Серед ночi Марко прокинувся вiд добрячого стусана в спину. Штурхнув його крiзь сон старий Янек. Чухаючи вдарене мiсце, невiльник скрутився калачиком, намагаючись повернути приемне сновидiння. Та хоч як старанно вiн заплющував очi – сон не йшов. Ох, а щойно ж бiля нього була смiхотлива Ядвiга. Вона щiльно притулялася до його плеча, i над ними здiймалася веселка пiсля лiтнього дощу, а на душi бентега й радiсть…

Кайдани глухо дзенькнули, коли поворушився. Очi мимоволi розплющилися. Нi-i, як не старайся, а вже не заснеш. Марко роздратовано глянув на свого сусiда: уперше за пiв року такий сон приснився, а тут розбудили! Вiн повернувся на спину. Навколо увi снi стогнали, зойкали, схлипували, щось вигукували, голосно хропли прикутi галерники й тихо хлюпали хвилi, погойдуючи дерев’яний корпус галери.

Марко лежав, марно дивлячись у зоряне небо, сподiваючись на сновидiння.