Читати онлайн «Книга в камені» Юрій Даценко

Книга в каменi
Юрiй Даценко


1900 рiк, Кам’янець. У середмiстi жорстоко вбито молодого слiдчого. Його тiло повнiстю знекровлене. Мiстяни щiльнiше зачиняють вiконницi та бояться ночi. Подейкують, що то повернулося древне жахiття. Хiрург iз повiтового Проскурова, Якiв Ровнер, приiздить до Кам’янця й опиняеться у вихорi загадкових подiй. Убивства мiстян якось пов’язанi зi стародавнiми племенами, що оселилися на кам’янецьких скелях тисячi рокiв тому. Те, що вiдбуваеться, змушуе затятого матерiалiста Ровнера повiрити у надприродне й переглянути свое ставлення до легенд. За примхою долi вiн виявляеться втягненим у кiлькасотрiчний конфлiкт двох могутнiх родiв i мае розкрити прадавню таемницю губернського Кам’янця…





Юрiй Даценко

Книга в каменi


Катi та Вогнику.

Люблю вас безмежно



Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля»








© Юрiй Даценко, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2021









Роздiл 1


Екiпаж немилосердно трясло, i Якiв укотре пожалкував, що вирiшив згаяти час у дорозi саме за книжкою. Про розбитий путiвець до Кам’янця Дарця розповiдала не раз, але вiн чомусь сподiвався, що той усе ж видасться кращим. Марно. Кiлька злив на початку вересня зробили зi шляху каторгу для коней i чотирьох пасажирiв екiпажа, що прямував до губернського мiста.

Вирушили iз Проскурова на свiтаннi, коли густий туман у сiрих сутiнках перетворював навколишнi будинки на ледь помiтнi примари. Не надто чистi iхнi вiконця майже не пропускали й так кволого свiтла, тож здавалося, що екiпаж просуваеться дном чудернацького озера, темна вода якого погрозливо хлюпотить за вiконним склом. Ситуацiю не рятували навiть припасованi на передку пiдслiпуватi лiхтарi, що двома жовтуватими плямами вiдбивалися на стiнi туману. Вiзник сунув околицею Проскурова обережно, наче навпомацки. Тiльки неподалiк Ружичноi[1 - Ружична – колись село на пiвденнiй околицi Проскурова, тепер – один iз мiкрорайонiв Хмельницького. (Тут i далi прим. авт.)], коли холодне жовтневе сонце пiдбилося достатньо високо, аби розiгнати вранiшнiй пiвморок, четверик коней нарештi наддав ходу.