Читати онлайн «Острови шторму та смутку. Книга 1. Гадюка» Бекс Хоган

Бекс Хоґан

Острови шторму та смутку





Карі й Одетті.

У нас багато спільного, правда?





Мир має свою ціну.

Легенди таять секрети.

Любов маскує зраду.





I




Щоб з’ясувати, як вона померла, навіть не варто робити розтин. Я бачила все на власні очі: мить тому пташка врізалася в щоглу — і впала на палубу. Піднімаю безживне тільце, відчуваю пальцями подроблені кістки. Ну, вмерла і вмерла, що мені з цього? Довідатися щось про її життя — оце було б непогано.

Роблю перший надріз. Кров цівкою стікає по чорному пір’ї мені на пальці. Вона ще тепла. Я витираю руку. Не тому що вразлива, просто хочу дослідити геть усе, аж до найменшого органу, що ховається за тонкими кісточками. Попередні рази навчили, що діяти треба вкрай обережно. Один раз схибив — і тендітне тільце розсипається, так і не відкривши своїх таємниць.

Раптовий стукіт у двері зриває мене на ноги. Подумки проклинаючи незваних гостей, загортаю пташку в ганчірку і кидаю до найближчої скрині. Кров може заплямувати речі, але мені байдуже. Було б гірше, якби мене викрили.

Я трохи прочиняю двері, перед тим старанно витерши руки — щоб не залишилося нічого підозрілого. Але за дверима лише один із членів екіпажу. Одразу видно, з якою неохотою він сюди прийшов.

— Капітан хоче тебе бачити, — каже гість.

— Дякую, — відповідаю я, і він мерщій іде геть.

Давно затямила, що Капітана не треба змушувати чекати, тому поспіхом оглядаю свій одяг. Все нормально, жодної плямки. На мить зупиняюся змити кров під нігтями, а потім простую палубою до капітанської каюти.

Коли проходжу повз екіпаж, дехто вітається, а хтось і впритул не бачить, проте це мене мало хвилює. Повагу Змій слід заслужити, а що я для цього зробила?

Троє стали докупи і про щось шепочуться. Коли я їх минаю, вони повертаються спиною — щоб не підслухала. Але дещо все ж долинає до моїх вух:

— Я чув, що на заході ще живуть Маги. Вони одним лише словом зірвуть плоть із твоїх кісток…

Від однієї лише згадки про магію у мене волосся стає дибки. Правду кажучи, у цю мить я б воліла йти на зустріч до Магів, аніж до Капітана, хоч які погані чутки про них ходять.

Біля капітанської каюти мене чекають. Це вартовий Бронн — найгрізніший чолов’яга на усьому кораблі. Рукави у нього підкочені, і я змушую себе не дивитися на його пропечені на сонці ручища.