Читати онлайн «Казки про силу» Карлос Сезар Арана Кастанеда

Казки про силу
Карлос Сезар Арана Кастанеда


Наймудрiшi уроки дона Хуана

У тебе зовсiм немае часу. І при цьому тебе оточуе Вiчнiсть.

Розкриваючи цю книгу, пам’ятайте: ви вже нiколи не будете таким, яким були. Із цього моменту джерело древньоi сили торкнеться вас. Усе змiниться назавжди. Мiстичне вчення i мудрiсть столiть, мистецтво опановувати неосяжне та незбагненне, здатнiсть зазирнути вглиб себе та побачити власне майбутне – на це не здатна звичайна людина. Але вiдтепер на це здатнi ви. «Казки про силу» – одна з найнезвичнiших, наймагiчнiших книг Карлоса Кастанеди, яка розкривае таемницi свiтобудови. Усе довкола – крихiтний острiвець у безкрайньому, непiзнаному свiтi шаманiв. І вчитель – дон Хуан – е одним iз тих небагатьох, хто здiйснив карколомний стрибок з одного краю прiрви на iнший. Тепер вiн простягае вам свою долоню. Щоб разом зробити стрибок у нове життя.





Карлос Кастанеда

Казки про силу


Існуе п’ять ознак самiтного птаха:

перша – вiн летить туди, де найвище;

друга – вiн не страждае за товариством навiть таких, як вiн;

третя – свого дзьоба вiн спрямовуе в небеса;

четверта – вiн не мае певного кольору;

п’ята – вiн спiвае дуже тихо.

    Сан Хуан де ла Крус.
    Розмови про Свiтло та Любов




Частина перша

Свiдок дii Сили





Зустрiч зi Знанням


Я не бачив дона Хуана кiлька мiсяцiв. Це була осiнь 1971 року. Я був упевнений, що той перебував удома в дона Хенаро в Центральнiй Мексицi, i, щоб вiдвiдати його, я приготував усе необхiдне для шести- чи семиденноi поiздки. Одначе на другий день своеi подорожi, десь близько третьоi-четвертоi години дня, пiддавшись iмпульсу, я зробив зупинку коло оселi дона Хуана в Сонорi. Я припаркував свiй автомобiль та рушив до його будинку, що був за кiлька крокiв. На мiй подив, дон Хуан був удома.

– Доне Хуане! А я й не думав знайти вас тут, – промовив я зi здивуванням.

Той засмiявся; мое здивування, здавалося, його потiшило. Вiн сидiв бiля вхiдних дверей на порожньому ящику з-пiд молочних пляшок. І вiн, здавалося, чекав на мене. У тiй легкостi, з якою вiн привiтав мене, вiдчувалася свого роду досконалiсть. Вiн зняв капелюха та кумедно помахав ним. Потiм знову одягнув його та вiдсалютував менi по-вiйськовому. Весь цей час вiн, притулившись до стiни, сидiв на ящику, наче то було сiдло.