Читати онлайн «Карпатське танго» Тетяна Пахомова

Карпатське танго
Тетяна Р. Пахомова


Усi ми прагнемо свободи зовнiшньоi i внутрiшньоi. Для майбутнього медика Андрiя з глухого карпатського села Ізабель стала тiею, яка вiдкрила йому свiт. Вiн – простий украiнський хлопець, вона – красуня-кубинка. Здавалося, iхнi серця поеднали вищi сили, подарувавши ту саму омрiяну свободу, якоi так бракувало в СРСР. Ізабель завжди була поруч пiд час численних Андрiевих мандрiвок. Поки вiн невпинно вчився, аби стати професiйним пластичним хiрургом, вона пiдтримувала його, виховувала iхнiх дiтей, була дороговказом для нього. І коли ii життя обiрвалося, вiн вiдчув, що втратив усе… Андрiй намагаеться шукати свое мiсце у свiтi. Та родове корiння у мiстичний спосiб змiнюе його долю….





Тетяна Романiвна Пахомова

Тетяна Пахомова «Карпатське танго». роман. Лiтературно-художне видання



Лiкаревi Олегу Сабатовичу,

провiдному пластичному хiрурговi Бразилii, присвячую







Оркестр для мертвих


Я напружено спостерiгав за татом. О-о-о, мiй великий тато-лiсоруб… Перед ним капiтулювало все, що тiльки могло. Вiн косив так, як жодна машина, придумана для цiеi справи. Товстезнi дерева пiд його натиском не могли протриматися довше, анiж я дожовував другий окраець. Свинi перед Рiздвом падали швидко й мовчки – чи то вiд ножа, чи то вiд погляду батька. Та зараз тато зосереджено вдивлявся в пiдручник iз математики для дев’ятого класу. Довго… Уже й чайник на печi закипiв. Цiвка темних пiдозр капнула на мiй мозок. Задачник не знав того, що перед ним – мiй усемогутнiй Тато. Задача викривляла дiйснiсть татового реального свiту, вона була для нього чужою, як загнана в тiло скалка, i вiн виставляв перед собою щiльну завiсу несприйняття. П’едестал, на якому стояв тато, починав потроху репатися… Фантомний поiзд iхав немислимим шляхом iз куцого пункту А в загадковий пункт Б, чогось змiнюючи швидкiсть i розминаючись з iншим, не менш непередбачуваним поiздом. У поiздi сидiли люди, якi бачили те саме, що i я, – повiльне падiння батькiвського авторитету.

– Поiзд… – замислено протягнув тато.

Вiн бачив його тiльки в кiно, коли районний кiномеханiк Славко раз на мiсяць завозив до нас у сiльський клуб великi бобiни, i тi зi страшним трiском пiднесено оповiдали, як добре живуть люди в нашiй краiнi. Та до карпатського села те добре чогось не доходило.