Читати онлайн «І стало світло…» Юрій Даценко

І стало свiтло…
Юрiй Даценко


Летичiвський повiт, 1912 рiк. Проскурiвському хiрурговi Якову Ровнеру знову випадае нагода опинитися в епiцентрi загадкових подiй. Звичайна недiльна вечiрня служба в сiльськiй церквi закiнчуеться незбагненним: смуга яскравого свiтла перекреслюе небосхил i за кiлька хвилин зникае. Це «чудо Боже» чи, може, пiдступи «австрiйських шпигунiв»? Як це сприймати? Вважати примхою погоди, пов’язувати з оповiдками хасидiв про iхнього напiвлегендарного фiлософа Баал Шем Това, а чи й узагалi дослухатися дивовижних побрехеньок про Устима Кармелюка? Так багато запитань i так мало вiдповiдей… Якiв Ровнер береться за чергове розслiдування, в ходi якого ризикуе й сам стати злочинцем.





Юрiй Даценко

І стало свiтло…




















Жодну з частин цього видання не можна копiювати або вiдтворювати в будь-якiй формi без письмового дозволу видавництва



Дизайнер обкладинки Владлен Трубчанiнов



© Даценко Ю. Я., 2021

© Depositphotos.com / Denniro, zacariasdamata, обкладинка, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2021


* * *


Найдорожчим.

Катi та Вогнику







Роздiл 1



21 липня 1912 р., недiля. Село Гречинцi Летичiвського повiту

Того недiльного вечора до храму зiбралася тьма-тьмуща людей. Чи знудилися за тиждень за сякими-такими розвагами, а чи й справдi шукали розради в Бозi, але майдан перед церковцею нагадував ярмарок. Хiба без звичного для такоi мiсцини галасу худоби та птицi, без надривних вигукiв перекупок i циганськоi лайки. А так – було все: i шкодливi дiтиська, за ватагами яких курява здiймалася незгiрше, як за валкою возiв; i переморгування гуртiв хлопцiв i дiвчат; i затятi суперечки пiдтоптаних дядькiв, котрi добряче навечерялися перед службою та потребували до задоволення тiлесного ще й доброi балачки; i довiрливi зiтхання молодиць, що звiряли одна однiй секрети болячок «по жiночому» та способiв iхнього лiкування.

Перед церквою вже яблуку нiде було впасти, а люд прибував. Здавалося, йди просто зараз у село, завертай до першоi-лiпшоi хати й неси, що забажаеш – усi Гречинцi зiбралися бiля храму.

Отець Йосафат, що закуняв був у ризницi, стрепенувся, зачувши гук хвиль людського моря, що ритмiчно хлюпали об стiни храму.