Ги-ги-и
Юрiй Павлович Винничук
Цю книжку без перебiльшення можна вважати взiрцем творiв, написаних у жанрi чорного гумору й абсурду. Жанр цей давно вже iснуе в розвинених лiтературах свiту – досить згадати i Хорхе Луiса Борхеса, i Луiса Кортасара, i Шарля Бодлера, i Льюiса Керрола… Це, так би мовити, iнша лiтература i творилася вона завжди як своерiдний протест проти влади. Твори, якi ввiйшли до цiеi книжки, писалися переважно у 70 – 80-тi роки минулого столiття, як то кажуть, «для себе», тобто в жодному разi вони не призначалися для публiкацii. Натомiсть без зазначення авторства оповiдання з’являлися у самвидавi. Звичайно, з часом прiзвище автора стало вiдоме, i з тих пiр Юрiя Винничука небезпiдставно називають «батьком чорного гумору». Окрiм того, що цi твори знайшли свого читача на батькiвщинi, вони неодноразово перекладалися багатьма мовами, навiть есперанто.
Юрий Павлович Винничук
Ги-ги-и
Роздiл 1
Ги-ги-и
Ги-ги-и
1
Було менi, либонь, зо п’ятнадцять рокiв, а братовi Максовi – шiсть, коли наш татуньо виграв на довiчне володiння дерев’яну садибу, единою незручнiстю якоi було те, що там можна було тiльки лежати i була вона на глибинi двох метрiв пiд землею. А влаштував вiн собi мандрiвку в лiпший свiт тим робом, що упав напiдпитку з кладки в струмок, де й водi було жабi по колiна. Так вдало беркицьнути з кладки, може, татковi хтось i помiг, але нам про це нiчого невiдомо.
Щоправда, того вечора матiнка велiла нам iз братиком перетягти кладочку мотузкою i ледь-ледь пiдпиляти поруччя. Вона не пояснила для чого, то я й досi в здогадах. Коли ж уранцi знайдено трупа, то мотузки, звiсно, вже не було. Матiнка одразу в плач:
– Ой горе ж менi! Ой лишенько! На кого ж ти нас зоставив?
Та грiх було нарiкати, бо зосталася наша ненька в незлих руках своiх кавалерiв, котрi ще за життя татуньового утоптали до нас стежечку i платили незлецькi грошi, вiддаючи належне матусиним привабам.
В такий ото час мама нас виганяла з хати, але ми були не в тiм’я битi i, пiдкравшись до вiконця, усе любенько бачили. Меншенького я пiдносив на руках, щоб i вiн поглянув, як то наша мамуня йдуть гопки з дядьком на лiжковi.
Всiх ii гостей ми знали добре з вигляду i завше гречно вiталися, дуже iх любили i шанували, бо ж приносили нам цукерки та iншi солодощi.
Loading...
