Читати онлайн «Голова Ході» Михайло Коцюбинський

Голова Ходi
Михайло Михайлович Коцюбинський




Михайло Михайлович Коцюбинський

ГОЛОВА ХОДІ





Голова Ходi


Степ був сизий, мов крило орла.

Василь iз сином заорали ранок на сходi, у степу, i сiли пiд возом снiдати. Конi коло воза iли овес iз сiчкою, трусили по полудрабках овесини i сiяли на свiжу рiллю сiно з рептуха смикав вiтер i люто кидав ним об голи землю.

Сонце пiдвелося червоне, заспане, а на вiтер, по-Василевому, хрести з вiнчиками помалювало на небi…

Василь з батькiвською ласкою одрiзав синовi паляницi (пилюга хрускала на зубах), пiдсунув капустяний листок i i салом i повернув голову до воза, слухав:

— Десь журавлi летять… Птиця весну чуе, а вiтряно сьогоднi…

Вiн глянув на широкi груди сина, змiряв очима мiцну будову його тiла, i легка тiнь смутку заломилась вiтром на бровi Василя:

— Ти б застебнувся… Ет, видумуе чортовню: «Закурити хочу». Брат, лiто як попокуриш коло коси — не то закуриш — почорнiеш на жужелицю!..

Обидва засмiялись; Павло обтер сiном пальцi, нахилився до барила i тихо ковтав воду — «буль-буль»…

Батько дожовував шматок хлiба, позирав на конi i гукав за вiтром:

— Ну, стiй, ще за зиму не вимокла?.. Ич, ребра знать, а губою бринькае, як пiд осiнь!..

Василь устав i поправив борозньому Чалому шаньку, потiм накинув на плечi шинелю i знову засмiявся до сина:

— Закурить хочеться, правда? А як витягну книжечку про Тараса Григоровича, — будеш сердиться!

Павло скривився i здержав посмiшку на русявих вусах — аж заплигала засмiятись, але вiтер рвонув ii, i карi, великi очi Павла дивились на батька не то образливо, не то з проханням.

Вiн не вдержався.

— Канешно, курить могилу з хрестом Тараса Григоровича — чортовня, а ще православнi, веруещi… Мало вам приношу з комнезаму газет?.. Не-е, давай Тарасову могилу!..

Дивився насмiшкувато на батька — смiялись очi:

— А ще в недiлю — «ти б, Павлуша, про гайдамаччину що-небудь прочитав, га?..