Читати онлайн «Гніздо горлиці» Леся Олендій

Гнiздо горлицi
Леся Олендiй


Подейкують, горлицi будують своi гнiзда лише там, де живуть щасливi люди… Дарина пишалася своею родиною, красунею донькою, яка навчалася в унiверситетi. У минулому два роки заробiтчанських поневiрянь в Італii заради майбутнього сiм’i. Роботи Дарина не цуралася нiякоi – i ось тепер повертаеться… Та чому в гостинцi, солодких великоднiх iталiйських «голубах», iй вчуваеться гiркота? Через побачене вдома, через спогади, що не дають спати? Чи через маленьке життя десь пiд ii серцем?…





Леся Олендiй

Гнiздо горлицi



Щастя, а де ти живеш? Горлицi, скажiте!

Вiвцi у полi пасеш? Голуби, звiстiте![1 - Переклад зi староукраiнськоi Валерiя Шевчука.]

    Григорiй Сковорода






Зустрiч


«За кiлька хвилин ми запропонуемо вам гарячi й холоднi напоi…» Голос у мiкрофонi обiрвав ii думки. Вона трiшки зголоднiла i iй про це нагадали. Через п’ять хвилин стюардеса вкочуе у салон високого металевого возика, повiльно рухаючись з ним уперед. Дарина висовуе голову в прохiд, зазираючи, що пропонують. Стюардес двi. Одна наливае пасажирам чай i каву. Друга подае маленькi пляшечки з водою, чипси, шоколаднi батончики. Оплачуваний сервiс у евро або в гривнях.

Шарудять паперовi обгортки. Але нiщо з лiтакового перекусу не викликае в Дарини апетиту. «Пирогiв зi шкварками та смаженою цибулею i… горня козячого молока? – О, так!» – запитуе себе i собi ж вiдповiдае, ковтаючи слину. Чекати на такий-таку обiд-вечерю залишилося вже зовсiм недовго. Щонайбiльше до завтра. Але це вже нiщо. А щоб заморити хробака голоду, намацуе на колiнах маленьку торбинку. Розщiпае замочок i, не зазираючи всередину, навгад витягуе звiдти три шоколадних яйця вполовину меншого розмiру за перепелинi. Розгортае позолотки i задоволено iсть.

Лiтак легко пливе по небу, розрiзаючи металевими крилами блакитно-бiлоснiжний простiр. Дарина роздивляеться в iлюмiнатор небеснi полонини, подекуди схожi на вкритi снiговою периною пiдгiр’я рiдних Карпат.

Заколисана монотонним похитуванням металевого птаха, задрiмала. Приснилися iй звивиста Виженка й бурхливий Черемош. Іде вона берегом знайомих з дитинства рiчок i очей не може вiдвести вiд стрiмкоi течii кришталево-прозорих вод. Вбирае зором i слухом краевиди й шум Виженецьких водоспадiв.