Читати онлайн «Гетьман Іван Виговський» Іван Нечуй-Левицький

Гетьман Іван Виговський
Іван Семенович Нечуй-Левицький




Іван Нечуй-Левицький

Гетьман Iван Виговський





І


В Переяславi, пiсля ради 8 генваря 1654 року, гетьман Богдан Хмельницький з козацьким вiйськом прийняв присягу на пiдданство московському царевi Олексiевi Михайловичу перед московськими посланцями. Пiсля того московськi посланцi мали через тиждень виiхати до Киева, щоб прийняти присягу од духовенства, киiвських козакiв та городян. Богдан Хмельницький послав свого генерального писаря Iвана Остаповича Виговського поперед посланцiв до Киева. Гетьман знав, що киiвський митрополит Сильвестр Косов i все киiвське духовенство не хотiли приставати на пiдданство московському царевi, i боявся, що митрополит, може, не вийде назустрiч посланцям з процесiею i не схоче привести до присяги киян.

Виговський прибув до Киева поперед посланцiв i зараз пiшов до митрополита. Митрополит жив в старих дерев'яних покоях на цвинтарi Софiйського собору, котрi стояли серед старого садка. Виговський заповiстився через келiйника. Митрополит звелiв просити його в покоi.

Була ще рання година. Митрополит тiльки що поснiдав. На столi на олив'яних полумисках лежали недоiдки редьки та смаженi на сковородi кружалки квашених бурякiв, обсипаних борошном. Сильвестр Косов сидiв на стiльцi з високою спинкою. Перед ним на невеличкому столиковi лежав розгорнутий фолiант, старий та пожовклий, переплетений в шкуратянi товстi палiтурки з застiжками. Вiн дочитував листка, i йому, очевидячки, не хотiлось одривати очей од книжки як писар переступив порiг його кiмнати.

Виговський низько поклонився митрополитовi. Митрополит зирнув на його сердито, але встав з стiльця. Вiн був вже старий та сухорлявий, з довгою сивою бородою та короткими косами, котрi посiклись i вилися кругом голови посiченими пухкими кучерями. Митрополит поблагословив Виговського. Виговський поцiлував владику в руку i знов низько поклонився.

– Прошу вступити до моеi бiблiотеки, – обiзвався владика i показав рукою на одчиненi дверi в низький, але просторний покоiк, в котрому по стiнах були поприбиванi полицi, а на полицях лежали й стояли книги в шкуратяних палiтурках. У вiкна заглядали обсипанi iнеем гiлки волоських горiхiв i затiнювали невеличкi шибки, пропускаючи в бiблiотеку срiблястий м'який бiлий свiт.