Читати онлайн «Ґардаріка. Таємниця забутого світу» Вероніка Мосевич

Гардарiка. Таемниця забутого свiту
Веронiка Р. Мосевич


Це була краiна великих градiв, столиця свiтанкового сонця – древня Гардарiка. Молодий князь Ярослав тут правив мудро та справедливо, вiрячи в мiць майбутнього своеi держави. І якнайлiпше цьому мав сприяти майбутнiй полiтичний шлюб Ярослава iз гордовитою скандинавською принцесою Інгiгерд. Хто ж знав, що поступово полiтика обернеться на кохання? Цього не мiг передбачити нiхто. Як i те, що принцеса вже була заручена. Тим часом Святополк, зведений брат Ярослава, готуе кровопролитну змову. Чи об’еднае це колишнiх ворогiв, чи розiрве пута дружби? Чи пiдточить це владу Ярослава i зробить його безпомiчним, чи, навпаки, додасть йому снаги до боротьби i спонукае до великих звершень? На далеких скандинавських берегах шалений вiтер змiн, що дме з Аркони, вiщуе Інгiгерд любов та вiйну. А ще – нашiптуе таемну правду про Володимирового сина. Правду, що переверне свiт Ярослава. Чи похитне вона древнi склепiння могутнього свiту Гардарiки?..





Веронiка Мосевич

Гардарiка. Таемниця забутого свiту



© Мосевич В. Р., 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2020


* * *


НІКОЛИ НЕ ВАРТО НІКОМУ НІЧОГО ПОЯСНЮВАТИ.

ТОЙ, ХТО НЕ ХОЧЕ СЛУХАТИ, НЕ ПОЧУЄ І НЕ ПОВІРИТЬ.

А ТОЙ, ХТО ВІРИТЬ І РОЗУМІЄ, НЕ ПОТРЕБУЄ ПОЯСНЕНЬ.

    ОМАР ХАЙЯМ






Частина 1. Таемнича незнайомка





Роздiл 1. Перед очима смертi


Вiн побачив, нi, швидше вiдчув, що на нього дивиться пара зловiсних очей. Зупинився, закляк, не мiг поворухнутися. Ноги приросли до землi, думка шалено працювала. Пiт виступив росою на чолi, та вiн не мiг його змахнути. Стiкав тоненькою цiвочкою по бровi, по щоцi, застилав очi, лоскотав крильця носа, пробирався аж до язика – вiдчутний був солоний присмак.

«Що робити, що я повинен зараз…? Нi, тiльки не це, не безглузда смерть! Менi ще стiльки всього потрiбно здiйснити!»

Думки проносились у головi, мов блискавицi. І раптом зрозумiв, як хочеться жити. Права рука майже непомiтно лягла на рукоять меча.

«Тiльки без рiзких рухiв! Тiльки б не промахнутись!» – промайнуло десь далеко в пiдсвiдомостi.