Читати онлайн «Еліксир вічної смерті» Олекса Доніч

Елiксир вiчноi смертi
Олекса Донiч


Полтавськi детективи #1
Цикл детективних iсторiй «Полтавськi детективи» (“Елiксир вiчноi смертi”, “Домiвка Рiчарда”, “Бiлявка з Вiдню”) заснований на реальних подiях кiнця ХІХ початку ХХ столiття. Мiсто вражене вбивствами дiвчат – хтось полюе на беззахисних красунь заради отримання елiксиру вiчного життя. Двое детективiв-аматорiв знаходять справжнього злочинця, але…





Олекса Донiч

Елiксир вiчноi смертi





Таемниця зникнення дiвчат


Якось у пору заходу сонця, коли спека лiтнього дня мляво поступалася нiчнiй прохолодi, у Полтавi на Бiлiй альтанцi з’явилася кумедна пара. Довготелесий пан вiком десь рокiв тридцяти, зодягнений у лляну лiтню двiйку, ледь помiтно стримував цибатий крок, щоби товстун поруч встигав зробити кiлька дрiбних.

Супутники спинилися бiля середньоi колони альтанки. Товстун дiстав iз кишенi свiтлоi iнженерноi тужурки блакитний носовик iз вензелями Пiвденноi залiзницi та почав, знявши форменого кашкету, ретельно обтирати ранню лисину, чоло, великий нiс – сливу та пiдкрученi до гори рудi вуса пiд пишними щоками. Його товариш тим часом, поводячи довгим носом, замрiяно дивився великими темними очима на розлогi, розмитi вечором смарагдовi краевиди, рiчку Ворсклу та вiдблиски зникаючого червоного сонця на хрестах величного монастирю. Огляд з Івановоi гори був пречудовий, ще й з низин Подолу долинав бренькiт бандури та дiвочий спiв, додаючи панорамi неабиякоi чарiвностi.

– Не туди ви дивитесь, Іване Івановичу. Погляньте краще праворуч, на хатину нашого малоросiйського Вергiлiя, – мовив товстун, зблиснувши розумними жовтавими оченятами.

– Та не хочу, шановний Іване Никифоровичу, бо ж око муляе ця «мерзость i запустенiе» хати видатного земляка нашого. Скiльки вже зверталися до губернатора з проханнями дозволити збiр на хату – музей Котляревського, але зась, у високих кабiнетах до самого Петербургу все малоросiйське пiд пiдозрою та забороною, самi ж знаете.

– То ж бо й воно, що Малоросiя. Славнi нашi пращури, запорожцi, жили в Украiнi й були великi, а ми, мабуть, малi та миршавi. То швидко вже до блiх докохаемось, коли росiйського белетриста Гоголя славимо, а украiнських забуваемо.

– Та годi вам уже. Микола Васильович кохав та прославив Украiну.

– Авжеж, Еней був парубок моторний.