Читати онлайн «Двічі в одну річку не ввійдеш» Оксана Логоша

Двiчi в одну рiчку не ввiйдеш
Оксана Логоша


Життедайна сила рiдного краю, що дае натхнення, як лагiдна мати, як нiжна жiнка, як миле, яснооке дитя, озветься до читача стоголоссям iз кожного вiрша цiеi збiрки, перегукуючись то лiричними нотами кохання, то дивовижнiстю мелодiй природи, а то, часом, фiлософськими роздумами про минуле, теперiшне i майбутне.





Оксана Логоша

Двiчi в одну рiчку не ввiйдеш





Роздiл I. Сонце на долонi





Хутiр Коханий


Посеред лiсу задрiмав ставок…
Шумлять мрiйливо пишнi очерети.
Приховуючи вiд очей секрети,
Танцюють бабки шлюбний свiй танок.

Там витiка життя мого рiка,
І звiдти пролягла моя стежина —
На хуторi Коханому родина
Моя жила в будинку лiсника.

Стелили трави шлях у майбуття.
Мiж вiт берiз вiтри лiчили роки.
І за межею лiсу стихли кроки —
Брати i сестри ринули в життя.

Губився мiсяць у тiнях дубiв,
Гойдалось сонце на макiвках сосен.
Із снiжних зим вертаючись до весен,
Вже безлiч раз покiрний лист злетiв.

Спочила ненька. Сивий геть татусь.
Брати i сестри – е в усiх родини.
Та бачу в снах тi спогади дитини,
І тiлом всiм спросоння стрепенусь.

І так кортить, бодай ну хоч на мить,
Полинути на хутiр мiй Коханий.
Лиш спомином про все минуле-давне
Вiдлунням пiсня мамина бринить.




«Як пахне хлiб в руках моеi ненi!..»


Як пахне хлiб в руках моеi ненi!
І келих молока я пiднесу до вуст.
Тихенько вийду на лани зеленi
І там, в хлiбах, до ранку забарюсь.
А вiтер трави долу гне. А роси,
Немов кришталь, виблискують в колоссi.
Хто в полi був вночi у серединi лiта?
Хто стежку росяну топтав у споришi?
На обрii, туманами сповиту,
Хто бачив тiнь мрiйливоi душi?
Хто брiв мiж соняхи пахучi, тихi, соннi,
Вдихаючи повiтря медяне?…
І хто пронiс це сонце на долонi
Через життя, той зрозумiв мене.




Вiчнi береги


Присядь на стiльчик, вiдпочинь,
Моя натомленая нене.
Так пахнув в тi часи полин,
Що аж сюди допах до мене.

Матусю, рiдненька, полеж,
Тобi ж голiвонька болить.
А пам’ять витлiлих пожеж
Менi болить, менi щемить.

Моя лебiдонько, поспи.
А я постережу твiй сон.
Свята минулися й пости,
І шиби вибитi з вiкон.

Горять розпеченi сонця.
Шумлять дощi, сопуть снiги.
З твого ласкавого лиця
П’ють воду вiчнi береги.