Читати онлайн «Душа обирає наосліп» Олександра Малаш

Душа обирае наослiп
Олександра Малаш


Прозовий диптих Олександри Малаш «Душа обирае наослiп» присвячений Жiнкам, яка блукае у пошуках свого мiсця у цьому свiтi. Вони навпомацки знаходять людей, яким вiддають найдорожче – ключi до серця. Героiнi повiстей «Коли моя мати спiвае» та «Карамболь», здавалося б, нiколи не зрозумiли б одна одну, якби десь зустрiлися. Одна не вмiе жити в реальностi, але сили духу вистачить на те, щоб i подорослiшати, й лишитися собою. А iнша так ревно вiдстоюе свою гiднiсть, що це закiнчуеться нервовим розладом. Але е те, що iх об’еднуе – бажання, пройшовши всi випробування долi, зберегти свое жiноче Я та розчинитися в любовi до Того Єдиного, який прийме й покохае такою, як е…





Олександра Малаш

Душа обирае наослiп





Коли моя мати спiвае


…І вперше ти схиляешся в поклонi
Не перед ликом, втiленим в iконi,
А перед тим, що виписаний в грудях,
І усвiдомлюеш зненацька – Бог е в людях
Таких, як Жiнка. Вiн Живий i Сущий
У тих, кому Любов як хлiб насущний…



    Надiя Гаврилюк

– Алло, Юрчику, привiт! А чого це в тебе жiночий голос?

Ну що я ще могла сказати? Не натискати ж кнопку вiдбою! Іще вирiшать, що злякалася, а менi нема чого боятися. Я телефоную хлопцевi, з яким усю осiнь не бачилися. Але хто ця дама? Прийшла на мое мiсце?..

– Дiвчино, ви що, п’яна? – роздратовано деренчить у трубцi все той самий жiночий голос.

Що ж, цiлком природна реакцiя. І я б запитала те саме. Але зараз питае вона. І я здогадуюся: вона не знала, що в Юрка ранiше була я.

– Нi, я просто страшенно здивована, – зiзнаюся й швидко додаю: – І знаете, менi байдуже, хто ви, але я хочу почути власника цього телефона. Якщо вiн менi його дав, то нехай за це й вiдповiдае.

А як? Белькотiти з винуватою iнтонацiею, що я не зловживаю спиртним? Та, зрештою, клич уже Юрка, ти менi набридла. А там я йому дам прикурити вiд карпатськоi ватри.

– Якщо вiн вам запропонував руку та серце, – озвалася незнайома (i треба ж до такого додуматися!), – то вважайте, ви вже зiпсували стосунки зi свекрухою.

– Що?! – вихоплюеться в мене.

До чого тут свекруха?

Лише за кiлька секунд, оговтавшись, я кажу iй:

– Узагалi-то, моi стосунки з моiми родичами – це не ваша парафiя.