Читати онлайн «Доки кава не охолоне» Тосікадзу Кавагуті

Доки кава не охолоне
Тосикадзу Кавагути


У цiй невеличкiй кав’ярнi вже понад столiття подають найсмачнiшу каву. Тут можна посидiти за фiлiжанкою гiрко-солодкого напою, вiдволiктися вiд буденних проблем i… вирушити в подорож у часi. Щоб зустрiтися з коханим, iз яким вас колись розлучила вiдстань. Чи отримати листа вiд чоловiка, який забув про вас унаслiдок хвороби. Хоча б на мить побачитися з сестрою, яка загинула в автокатастрофi. У кожного своi причини побувати в минулому. Проте е умова – встигнути повернутися, доки кава не охолоне…





Тосiкадзу Кавагутi

Доки кава не охолоне


Ця iсторiя – художнiй твiр. Імена людей, назви кафе, органiзацiй тощо вигаданi й не мають стосунку до реального життя. Усi збiги – випадковi.


Якби ви могли повернутися в минуле, кого хотiли б там зустрiти?





Iсторiя I

Закоханi


– О Господи, уже так пiзно? Вибач, мушу йти… – ухильно пробурмотiв чоловiк, пiдводячись, i потягнувся до своеi валiзи.

– Що?.. – озвалася жiнка.

Вона дивилася на нього з недовiрою. Вiн не сказав, що все скiнчено. Проте водночас запросив ii – свою дiвчину, з якою зустрiчався вже три роки, – для серйозноi розмови… А тепер зненацька повiдомив, що iде працювати в Америку. Вирушати мав негайно – за кiлька годин. Хай навiть вона не почула вiд нього цих слiв, але здогадалася, що серйозна розмова була про кiнець iхнiх стосункiв. Тепер вона знала, якоi припустилася помилки, думаючи – сподiваючись, що серйозна розмова означала, скажiмо, «чи вийдеш за мене?».

– Що? – сухо перепитав чоловiк.

Вiн не дивився в ii очi.

– Хiба я не заслуговую на пояснення? – запитала вона.

Жiнка звернулася до нього з тим вимогливим тоном, що його вiн найбiльше не любив. Оскiльки кафе, де вони зустрiлися, розташовувалося в пiдвалi, вiкон там не було. Свiтло давали тiльки шiсть накритих абажурами ламп, якi звисали зi стелi, та единий настiнний свiтильник бiля входу. Тому всерединi завше було тьмяно, мов на старих свiтлинах. Без годинника годi було визначити, нiч надворi чи день.

На стiнi кафе висiли три великих старовинних на вигляд годинники. Утiм, стрiлки кожного вказували рiзний час. Чи було це навмисно? А може, вони просто вийшли з ладу? Тi, хто приходив сюди вперше, не могли зрозумiти, у чiм рiч. Тому iм доводилося звiрятися з власними хронометрами. Чоловiк так i зробив.