Читати онлайн «Дім на горі» Валерій Шевчук

Дiм на горi
Валерiй Шевчук


Шкiльна програма #1
«Дiм на горi» Валерiя Шевчука – це роман-балада, який складаеться з двох частин***. Перша з них мае однойменну назву i е iсторiею поколiнь, якi жили у домi на горi i в долях яких спостерiгалася низка загадкових послiдовностей. Друга частина називаеться «Голос трави» i е збiркою оповiдань, нiбито написаних козопасом Іваном Шевчуком. Для роману «Дiм на горi» характерна символiчнiсть i медитативнiсть, твiр е обов’язковою частиною шкiльноi програми. Найбiльш вiдомими творами В, Шевчука е повiстi «Птахи з невидимого острова», «Сповiдь», «Око прiрви», «Тiнi зникомi», «Три листки за вiкном» тощо.





Валерiй Шевчук

ДIМ НА ГОРI




Роман-балада




Частина перша

ПОВІСТЬ-ПРЕАМБУЛА





Роздiл перший

СПОКIЙ


Хай буря в серцi пана мойого втихне!

Хай заспокоiться бог, якого не знаю…

    З вавiлонських молитов




1


«Тихий i незвичний спокiй!» – подумав Володимир. Не був то спокiй, що знав його досi: тиша квартири, моторошна тиша перед початком бою, тиша лiсу, коли лежав у польовому шпиталi й дивився, як хитаються над головою i порипують величезнi сосни. Тут вiдчував тишу первозданну, бо не була глуха; можливо, вiдчувалася так об’емно, бо звуки гучали напрочуд влагоджено, свiт раптом поширшав i спросторiв для Володимира, тихе свiтло розлилося по ньому.

Iшов уздовж вулички, брук – тiльки в нiкчемних залишках, iнколи розливалася на дорозi брунатна калюжа, скраю галасливо хлюпалися горобцi: сонце впало на плесо, i калюжа раптом заграла й запромiнилася гострими голубими спалахами. Горобцi з шурхотом злетiли, покинувши в поросi мокрi гнiзда; вiд найближчоi хати долинув дзвiн посуду, з iншого боку закудкудакала курка й загорлав пiвень. Лiниво звивався з димарiв лiтнiх печей струмчастий дим, i Володимир аж розвернувся, роздивляючись усе те.

У хвiртцi виросла раптом молодиця з порожнiми вiдрами, i вiн не змiг не задивитися i на цю молодицю: мала темнi й величезнi очi. Володимир поспiшив, накульгуючи, далi, бо йому аж у головi запаморочилося – вiд незнайомки наче золотими хвилями заструмувало. Йому здалося, що ця вулиця – не просто шлях, який так собi кладеться, весь простiр наповнювався тими золотистими хвилями, i чи вiд блимотливих калюж серед дороги, чи вiд повiтря видалося йому, що шлях, яким iшов, дивно запрозорiв.