Читати онлайн «Дев’ять братiв i десята сестриця Галя» Марко Вовчок

Дев'ять братiв i десята сестриця Галя
Вовчок Марко




Марко Вовчок

ДЕВ’ЯТЬ БРАТIВ I ДЕСЯТА СЕСТРИЦЯ ГАЛЯ





I


Жила собi удова коло Киева, на Подолi, та не мала щастя-долi: було гiрке ii життя. Терпiла вона превелику нужду та вбожество. Жила удова коло бучного мiста, де бучнii будинки громоздилися, де сяяли та виблискували церкви золотохрестi, де люди з ранку та до вечора ворушилися й копошилися, а такого вбожества безпомошною, яке удова собi мала, то хоть би i у глухiй глушi пошукати, – там, де людського житла анi садиби не знайти, людського образу не стрiти й голосу не почути, а жити з птицею та з звiрюкою, з деревом та з каменем, з горою та з рiкою, – що звiрюка никае собi на здобич, птиця спiва та щебече, дерево шумить, камiнь лежить, гори висяться, рiки течуть, а нема тобi кому помогти анi зарадити; нема кому тебе пожалувати анi тобою запiклуватись.

Мала собi удова дев’ять синiв i десяту дочку Галю. I вродилися тi дев’ять синiв, як дев’ять соколiв, один у одного: голос у голос, волос у волос, тiльки найменший син був трошечки бiлiший, трошечки благiш вiд других, а усi вони такi свiжi, смiлi, чорнявi хлопцi, аж глянути мило! I усi вони любили дуже, пестили i жалували сестричку свою малую, Галю, а найбiльш усiх менший. I усiх братiв любила дуже й жалувала Галя малая, а над усiма меншого брата. Було, що пiдуть брати у бiр по ягоду або по гриби й вiзьмуть малую сестричку з собою, то вже нiкому не попустить менший брат нести втомлену Галю, анi до кого Галя не пiде на руки вiд меншого брата. А як братii самi ходять часом гулять та забаряться, та повернуться додому пiзно, усiм Галя раденька страх, а до першого до меншого кинеться i ввiп’еться, як п’явочка, устоньками i обiв’еться, наче хмелинонька, ручечками. А знов як не вгодять Галi брати, то Галя поплаче й погорюе, плачучи й гор’юючи, пожалиться та й годi, а вже як менший брат чим ii скривдиiь, так Галя й словечечка не зможе вимовити, i втече од усiх, i сховаеться од усiх, i знайдуть ii по тому, що вже сильненько ридатиме, – а нiхто тих слiз не утолить, ручечок не олтулить вiд личка, тiльки той менший братик.