Читати онлайн «Дев’ять кроків назустріч вітру» Михайло Івасько

Дев’ять крокiв назустрiч вiтру
Михайло Івасько


Сiмнадцятирiчний Бенедикт Крех тiкае з дому i приiжджае до великого мiста, щоб нарештi почати жити так, як йому мрiялося: серед цiкавих особистостей, у вирi незабутнiх подiй. А ще у нього е таемницi. Одна з них – вiн давно пише вiршi. Завдяки коханiй дiвчинi Аннi юнак знайомиться з вiдомою спiвачкою й авторкою пiсень Рутою Кулаковою. Рута давно у творчiй кризi, а з вiршами Бенедикта знову вiдчула творче натхнення. Але незвичайний талановитий юнак приховуе вiд усiх не минуле, а майбутне. Якого iм з коханою доля вiдмiрила так небагато…





Михайло Івасько

Дев’ять крокiв назустрiч вiтру



Там, де для когось тiльки лютий за вiкном -

На моiй вулицi давно уже весна.

І дух захоплюе, немов вiд висоти…

Бо так живу, немов лiтаю я, -

Кожну мить, коли зi мною ти.

    Океан Ельзи. «На небi»


* * *


Тобi, Семенючка.

Хоча ти давно вже не Семенючка.







Пролог


Ну що ж… Давай знайомитись, дорогий читачу.

Хоча, знаеш, я тут подумала i зрозумiла – у нас нiчого не вийде, бо так склалося, що я абсолютно нiчого про себе не знаю. Ба бiльше, я нiяким чином не зможу нiчого дiзнатись про тебе. Ти, звiсно, можеш менi про себе розповiсти, але навряд чи я тебе почую.

Не вiриш? Не можеш зрозумiти, в чому справа?

Ну серйозно – у мене навiть очей нема; я навiть не знаю, як виглядаю. Не знаю, чи велика я… А може, я дуже крихiтна? А красива? Це знаеш лише ти. Жаль, що я не можу тебе побачити.

Хто ти: дитина чи старша людина? дiвчина чи хлопець? бездомний волоцюга чи найбагатша людина у свiтi?

У мене не те що й очей, у мене рота немае (i, на превеликий жаль, вух теж). Я не людина i не тварина. Але, без сумнiву, – душа в мене е, значить, порозумiтися шанс теж iснуе.

Якщо логiчно подумати, то кiлька фактiв про себе я зможу наскребти. Але вони суто логiчнi:

я зараз у твоiх руках;

на мене дивляться твоi очi;

моi слова звучать у твоiй головi.

Слова… Ех, слова… це едина рiч, за допомогою якоi я зможу тобi розказати все, що хочу. А хiба нам з тобою треба чогось бiльшого?

Ти ж мене для того й взяв в руки, щоб прочитати слова. А я причепилась: «знайомитись, знайомитись». Вибач, бiльше такого не повториться. Ти – читач, а я – книга. На тому й все.

Знаеш, iсторiя, яка описана в менi, про одного хлопця, який вмiе жити.