Читати онлайн «Де живе свобода. Її полиновий присмак. Книга 2» Світлана Талан

Де живе свобода. Їi полиновий присмак
Свiтлана Олегiвна Талан


Золота письменниця Украiни
Вiталiя i Родiон зрозумiли, що хибно уявляли свободу як втечу вiд суспiльства. Пiсля пережитоi трагедii – втрати новонародженого сина – вони повертаються додому i вирiшують на певний час розiйтися, щоб осмислити те, що було, е i буде мiж ними. Родiон iде добровольцем в АТО. А Вiталiя вчиться давати собi раду. Та хай як вона намагаеться жити звичайним життям i знайти роботу, iй усюди заважае матiр, яка не може пробачити доньцi несподiваного непослуху. Складаеться, здавалось би, безвихiдна ситуацiя. Щоб змiнити ii, треба зважитися на рiшучий крок… Чи не забракне Вiталii сил? І яка доля iхнього з Родiоном кохання?

В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.





Свiтлана Талан

Де живе свобода. Їi полиновий присмак


Будь-який збiг прiзвищ та iмен прошу вважати випадковим.

    Авторка


© Талан С. О., 2021

© Depositphotos.com / arkusha, HannaNes, обкладинка, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2022

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2022



















Частина перша

Весна, лiто 2019 р


Свобода – це не те, що вам дали. Це те, що у вас не можна забрати.

    Вольтер (Марi Франсуа Аруе)




Роздiл 1


Падав дощ, весiннiй, теплий, освiжаючий i життедайний. Вiталiя любила таку погоду, коли теплого весняного дня повiтря наповнювалося пахощами квiтучих садiв i пiсля дощу запахи ставали бiльш вiдчутними, вiд них було п’янко у головi, як вiд ковтка доброго вина. Все радiло небесним краплям, якi несли життеву силу всьому живому. Зеленавi, ще не припорошенi листочки тягнулися вгору назустрiч свiжостi, що неслася до них згори, тягнулися до крапель травинки, радiли дерева, iхне корiння залюбки смакувало небесною водичкою.

Вiталiя мала при собi парасольку, але не поспiшала дiставати ii з сумки, вона повiльно йшла берегом босонiж, вiдчуваючи пiд ногами ковдру м’якого споришу. Вона пiдвела голову вгору, пiдставивши обличчя теплим краплям, що, здавалося, вливали у неi життевi сили, яких iй зараз так бракувало. Пiсля довгоi самоiзоляцii Вiталiя нарештi знайшла в собi сили покинути клiтку-квартиру, поiхала до рiчки i не прогадала. Пiшов дощ, i вона радiла йому, як i все навколо.