Читати онлайн «Далеких країв не буває» Франко Фаджані

Анотація


Події роману відбуваються під час Другої Світової війни, навесні 1944 року. Головний герой — учений-археолог зі світовим ім’ям Філіппо Кавальканті. Міністерство культури фашистського уряду Італії відправляє його у відрядження до Брессаноне, щоб перевірити належну підготовку та пакування цінних археологічних і мистецьких творів, призначених для вивезення до Німеччини. Прибувши на місце, літній професор за неприємних обставин знайомиться з підлітком-розбишакою Квінтіно, хлопчиною з південного італійського острова Іск’я.

Зважаючи на війну в країні та напружену ситуацію в регіоні, що загрожує небезпекою їм обом, вони вирішують втекти разом до Рима і намагаються врятувати від незаконного вивезення фашистами з Італії археологічні та культурні цінності. Карколомні пригоди під час подорожі з півночі на південь допомагають таким різним за віком та походженням напарникам здружитися і пізнати справжню цінність життя, людяності, доброти.


© Любов Котляр, український переклад, 2022

© «Видавництво Анетти Антоненко», 2023


Франко Фаджані


Далеких країв не буває


Я почухав йому шию, обережно провів рукою по гладенькому шовковистому хутрі. Він заплющив очі, пригнувши назад маленькі гострі вушка, і тернувся мені об ногу; тоді ледь помітно присів на задні лапи і несподівано плигнув мені на коліна — легесенький, мов сніжинка. Тоді я погладив його по голові, а він, Кайзер, чорний кіт із «Бушеншанка» (так називалося це мазо[1] з пристосованою під корчму великою кімнатою на першому поверсі), згорнувся калачиком і заплющив очі. Так само, як робила моя Нен?.

Господиня мазо, де небагатьом мандрівникам у будь-яку годину пропонували домашнє вино з добрячою мискою ячмінного супу, приправленого салом, нарешті видавила з себе щось на кшталт кривої усмішки, яка радше нагадувала криву гримасу схвалення. Попри той факт, що я розмовляв німецькою як корінний житель Інсбрука, розташованого всього за кілька кілометрів звідси по той бік кордону, і поводився чемно, я таки залишався італійцем. Римлянином, якщо говорити точніше, а той Рим містився ой як далеко на південь від Больцано! Отже, я автоматично заслуговував на цілковиту, хоча й мовчазну, ворожість або, якщо вже дуже змилостивитися, — на важко приховувану байдужість.