Читати онлайн «Дай серцеві волю, заведе в неволю» Марко Лукич Кропивницький

Дай серцевi волю, заведе в неволю
Марко Лукич Кропивницький




Марко Кропивницький

Дай серцевi волю, заведе в неволю

(Драма в 5 дiях)





ЛИЦЕДІЇ:


Семен Мельниченко, парубок.

Микита Гальчук, син старшини.

Іван Непокритий, сирота, побратим Семенiв.

Омелько Вертелецький, парубок.

Одарка Степаненкова, дiвчина.

Морозиха, удова.

Маруся

Горпина }дiвчата.

Xристя

Кугут, селянин, 1-й

}старости.

Скубко, писар, 2-й

Зачепиха, баба Одарчина.

1-й

2-й

3-й

4-й }парубки.

5-й

6-й

7-й

Селяне.

Дiеться в Херсонщинi.




ДІЯ ПЕРША



Село. Управоруч хата, навкруги город, заплетений лозою; в городi бiля хати, з причiлку, квiтки, сояшники i маненька верба. Улiворуч простяглося село: хати у зеленi, церква, садки, скирти хлiба i вiтряки… Смеркае.




Ява 1


Семен Мельниченко(йде з гори шляхом, зупиняеться, здiйма бриля i нiби зачарований дивуеться). Ось i любий край i рiдне село! Давно, давно я попрощався з тобою, рiдна батькiвська оселе, дорога краiно. Я покинув тебе ранньою весною; тодi ти була якась сумна, невесела, мов пiсля пожежi, i на токах тiльки де-не-де маячив невеличкий стiжечок, дерева були обголенi лютою зимою… Тепер ти знов звеселiла; знов пишаешся в скиртах та в стогах; знов хати заквiтчались i потонули в зеленi, i тiльки де-не-де бiлiють помеж густими садками, – то виринуть, то знову уринуть, мов лебедi на безкраiм морi. Чи знайдеться ж у свiтi хоч одна людина, щоб не закохалась на цей любий, тихий та веселий рай? А он далi i церковця божа, а ген ледве мрiють вiтряки; далi степ, степ синiй, як море!… А он i хата милоi – весела та свiтла, як погляд дiвочий. Чого ж це у мене на серцевi нiби похолонуло? Руки тремтять, i голова, мов у вогнi, горить… (Пiдходе до хати). Боже милий! Як тут гарно, скiльки усякого цвiту! І свячена верба, що вдвох на вербнiй з завутренi принесли i посадовили, розрослась навдивовижу: мабуть, часто поливана. А он сояшник як височенно вигнався, ще й голову схилив, наче зажурився i думае тяжкi думи… Нiбито вiн розумiе i сумуе, що ось незабаром прийде зима, зв’ялить його, а буйний вiтер вирве стебло з корiнням i занесе його далеко…




Ява 2


Семен i Одарка.

Одарка(вийшла з хати, пiзнала Семена i нищечком до нього пiдiйшла). Хто це стоiть?

Семен(кинувся до неi). Одарко, серденько мое!…

Одарка.