Чужа кров
Гарфанг
Любовь и волшебство #1
Мов удар блискавки, так часом приходить кохання – i не перепона йому те, що вона вже мае сiм’ю, а вiн – з тих, чие iм’я уголос не вимовляють… І падае на порiг разок намиста синього. Приходить чоловiк, бо чекае на нього жiнка. І кому дано судити, що мае право бути на цьому свiтi, а що – не мае? Вiд «вогняного змiя» народила сина Горпина. Та не солодко доведеться на цьому свiтi хлопцевi, адже вiн – чужа кров. І все – й любити, й ненавидiти умiе тiльки понад мiру…
Гарфанг
Чужа кров
Частина перша
Як добре, коли яблунi розквiтають! Аромат у них не такий сильний, як у вишень, але куди п’янкiший. Мов медом повiтря просякнуте, i хороше так дихаеться ним!
Сядеш так, озирнешся довкола – i нiби тiльки i е на свiтi цi дерева в бiло-рожевих квiтах, трава зелена й теплий вiтер, що так i заколисуе, i вiдносить думки кудись далеко…
Зелена стiна верболозу, що слугував замiсть паркана навколо маленького обiйстя, вже розпустилася достатньо, аби приховати ii вiд невсипущого ока сусiдки – баби Райки. І слава Богу! Не бачить – то i не буде знову гудiти чоловiковi, що «твоя Горпина годинами витрiщаеться на що-небудь, або гав ловить, а дiла робити не хоче…» Та ну його, те дiло! Хiба усе переробиш? З досвiтку до смеркання товчешся, свiту бiлого не бачиш, а того дiла менше не робиться… Та й допомоги нема нiякоi, все на ii руки. Чоловiк хiба в полi працюе, а так – усе бiльш у пана наймаеться на всеньке лiто, а то й зимою коли… Добре хоч доньки обидвi вже не в колисцi – однiй шiсть рокiв, другiй чотири скоро. Малеча, звичайно, але вже не так страшно хоч одних у хатi лишити – старша за меншою пригляне.
– Мамо! Оленка б’еться! – долинув крик з-поза хати.
Посидиш тут…
Побiгла, розборонила, на обох нагримала. Повтирала фартухом носи; малi поторохтiли далi, тiльки смуга за ними. Дiти… Тiльки i iхнього, поки ще не попiдростали…
Вечорiе.
Треба далi йти щось робити…
І лише коли зорi повiдкривали очi i без цiкавостi стали роздивлятися землю, Горпина знайшла час вийти i сiсти пiд хатою.
Тиша тепер…
Нiч уже, спить малеча. А чоловiка не буде аж до п’ятницi.
Чи сумно iй однiй? Та нема вдень коли сумувати, а вночi… Хiба вийде вона отак, посидить, на зорi подивиться, коли чоловiк вдома? Однiй теж непогано. Спокiйно.
Loading...
