Читати онлайн «Чортова пригода» Марко Вовчок

Чортова пригода
Вовчок Марко




Марко Вовчок

ЧОРТОВА ПРИГОДА


Т. Г. Шевченку





Чортова пригода


Доводите ви менi, що про чорта тiльки пославка, а нiхто того чорта зроду не бачив? Не ручiться, заждiть трохи, — бо я його бачив. Еге ж! Бачив на своi власнi очi, оце як вас бачу.

Не ймете вiри? Може, думаете: поязичився Свирид Костомаха! Коли така ваша, братiки, думка, то дуже ви помиляетесь. Що й казать, на Божому свiтi усього досхочу — не бракуе теж i молодцiв-брехунiв, що збрехати iм за превеликi ласощi, а забожитися — як Сiрку муху з’iсти. Знав я i таких, що в живii очi тобi бреше, як шовком шие — хоч би моргнув, вражий син! Та Свирид Костомаха не того тiста книш. Мiй батько — хай над ним земля пером! — не брехав i синовi не звелiв. Та й скажiть менi, будь ласка, яке там добро з тiеi брехнi? Чували, може, i ви, що БРЕХНЕЮ СВІТ ПЕРЕЙДЕШ, ТА НАЗАД НЕ ВЕРНЕШСЯ. А йди правдою, то скрiзь тобi шляшок битий — чи тудою, чи сюдою, чи на схiд сонця, чи на захiд. Я, щоб ви знали, провiдав того свiта — БУВ, як то кажуть, У БУВАЛЬЦЯХ. Чого-то я не чув, чого-то я не бачив? Чого не траплялось, чого не доводилось! І не сказати, i не змалювати! Що вам оце в дивовижу, то менi в обiдень, що вам чудно та дивно, то менi воно так, як в борщi сало, або улiтечку травиця, а на Водохрещi мороз. Примiром кажучи, якби вам той чорт пострiчався, то у вас з переляку, мабуть, очкур би луснув, а я стрiв, то менi й за ухом не засвербiло: чортяка, то нехай i чортяка, страшний, то нехай i страшний... Не в такому горщику наварювали, та дякувати Богу — ошамненько виiдали.

Еге ж, бачив я його добре — не назирком, а так, як оцю чарку, що передо мною. Якби примiг малювати, то намалював би вам i рiжки, i копитце.

Щоб то менi його не розгледiти, поплiч з ним сидючи та слухаючи, як вiн на свое лихо нарiкае... І добре я його бачив i дiзнав, яка йому сталася пригода. Може б, йому й раду дав, якби не дурна його голова.

Та, мабуть, нiкуди вже дiтись, треба усе з зачала i до ладу вам розказати. Слухайте ж, як було дiло.

Може, чули ви, як позаторiк весною я у недiлю вранцi опинивсь в проваллi попiд греблею?

Пiд тую недiлю я присмерком гуляв коло своеi хати. Гапка, бачте, заходилась хату бiлити, та «не лiзь», каже, «попiд руки, гуляй отутечки, поки впораюсь». Я гуляв.