Читати онлайн «Bruder» Олександр В. Ірванець

Bruder
Олександр В. Ірванець


«Гайнрiх сидiв у своiй кiмнатцi край вiкна другого поверху й замислено дивився в далечiнь над дахами. На столi перед ним стояла миска з картопляним салатом, викладеним на великий клапоть житнього хлiба. Із одного боку хлiб був надкушений, i вiдбиток гайнрiхових зубiв чiтко вихилявся по хлiбнiй плотi, пористiй i м’якiй…»





Олександр Ірванець

Bruder


Нiмецькiй лiтературi

присвячуеться





* * *


Гайнрiх сидiв у своiй кiмнатцi край вiкна другого поверху й замислено дивився в далечiнь над дахами. На столi перед ним стояла миска з картопляним салатом, викладеним на великий клапоть житнього хлiба. Із одного боку хлiб був надкушений, i вiдбиток гайнрiхових зубiв чiтко вихилявся по хлiбнiй плотi, пористiй i м’якiй.

Над червоними черепичними дахами вже западали сутiнки. Свiтло-сивi перистi хмари тяглися гострими хвостами на захiд, слiдом за свiтилом, котре вже сховалося за обрiй.

«Ото що воно – Мати брата… Наслухаешся тут…» – Гайнрiх сягнув рукою й вiдпив ковток цикорiевоi кави з великого мiдного кухля. гiркувато-солодкий напiй ковзнув горлом униз i масною цiвкою розтiкся стравоходом, лишаючи по собi нудотно-млосний присмак.

«мiй брат, звiсно ж, генiй… Так е, i я свiдомий цього… – Думки в гайнрiховiй головi шикувались, немов солдати, у бездоганний нiмецький стрiй. – А я його брат. І це велика честь».

Десь iз годину тому над мiстечком пройшов дощ. Вологе молоде листя яблунь, кленiв та iнших деревець уздовж вулицi приемно вилискувало, поступово перетворюючись iз темно-зеленого на чорне. Десь цiвкали дрiбнi пташки, умощуючись на ночiвлю. Іздалеку, з передмiстя, глухувато долинав гавкiт самотнього пса. гайнрiх пiдiйшов до вiкна й причинив одну половинку. гавкiт майже стих. гайнрiх сiв на мiсце бiля столу.

Вiн знову сягнув рукою, цього разу тарiлки. Хлiб iз картопляним салатом пiсля ковтка солодкоi кави був солонуватим i масним. Тепер надкус на хлiбi набув форми цифри «три» з майже однаковими дугами. Проте нижня все ж була трохи меншою. гайнрiх подивився на хлiб згори вниз, трохи вiдвiвши руку лiворуч. Знову пiднiс iжу до рота, та, замислившись, вiдклав.

«Але ж якщо вiн такий генiальний, то все, ним сказане, може бути продовжене… – чергова думка прилаштувалась до попередньоi шеренги, ставши точно в потилицю попереднiй.