Читати онлайн «Блакитна дитина» Анатолій Дімаров

Блакитна дитина
Анатолiй Дiмаров


«Блакитна дитина» Анатолiя Дiмарова – сповнена яскравого гумору повiсть про рiзноманiтнi пригоди хлопчика-школяра***. На сторiнках цiеi книги читачу вiдкриваеться неповторний свiт дитинства, коли довкiлля здаеться фантастичним, а кожний день несе нову радiсть. Твiр е обов’язковою частиною шкiльноi програми. Найвiдомiшими творами автора е «Його сiм’я», «Ідол», «Шляхами життя», «І будуть люди» , «Бiль i гнiв», «Син капiтана», «Вершини», «Прожити й розповiсти», «На конi й пiд конем», «Друга планета». Анатолiй Дiмаров – украiнський письменник, майстер соцiально-психологiчноi прози, автор кiлькох захопливих книжок для дiтей.





Анатолiй Дiмаров

БЛАКИТНА ДИТИНА





БЛАКИТНА ДИТИНА


Коли мiй син приносить незадовiльну оцiнку, дружина запитуе з трагедiйними нотками в голосi:

– Це що?.. Що це таке?!.

І тиче пальцем у сторiнку щоденника, де стоiть двiйка або навiть трiйка, схожа на злющого шершня: така ж маленька голiвка, таке ж велике, хижо нацiлене черевце з гострим жалом на кiнцi. Тож дружина тиче пальцем у того шершня так, немов хоче зiгнати його iз сторiнки щоденника, i все допитуеться:

– Що це таке, я питаю?..

Син мiй – анi слова у вiдповiдь. Тiльки палахкотять вiдстовбурченi вуха.

Чого вони в нього такi великi й червонi? Невже i в мене колись були отакi?

Не добившись вiдповiдi на перше питання, дружина переходить до iншого:

– Розказуй, що ти там накоiв?

Цього разу голос у неi такий, наче вона запитуе: кого ти там зарiзав?

Обличчя сина приходить у рух. Часто склiпують повiки, посмикуються щоки, розтуляються й затуляються губи, посiпуеться гостреньке пiдборiддя, а розвихрений непокiрний «пiвник» на головi стирчить наiвно й беззахисно.

– Ми, той… Я, той… Ну, бiгали… – починае мiй син видушувати iз себе слова. – А тодi, той… каталися…

– На чому каталися?

Син мiй здивовано дивиться на маму: як вона не розумiе найелементарнiших речей! На чому ж iще можуть кататися поряднi хлопцi, як не один на одному!

– Далi! – суворо вимагае дружина, не без пiдстав пiдозрiваючи, що це ще не все.

– Ну, той… Сiв на Олеся, а вiн навiз мене…

– На що навiз?

– На той… На Параску Михайлiвну…

– О боже!..

– Вона, мамо, не впала! – додае швиденько син.