Читати онлайн «Біла принцеса» Філіппа Ґреґорі

Бiла принцеса
Фiлiппа Грегорi


Англiя. Йорки зазнали поразки у вiйнi Бiлоi та Червоноi троянди – трон посiв Генрих Тюдор. Щоб об’еднати краiну, вiн мае одружитися з Єлизаветою Йоркською – принцесою з роду запеклих ворогiв. Серце красунi вiддано iншому, але вона мусить урятувати свою родину вiд страти… Невдовзi до краiни повертаеться брат Єлизавети, якого всi вважали загиблим. Вiн намагаеться повернути престол. Юна королева мусить обирати мiж чоловiком i сином та рiдними, якi прагнуть влади…





Фiлiппа Грегорi

Бiла принцеса



© Philippa Gregory, 2013

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», 2015


* * *


Присвячуеться Ентонi










Замок Шериф Гаттон, Йоркшир



Осiнь 1485 року

Я хотiла б, щоб мене покинуло бажання спати. Я благаю Бога, щоб Вiн допомiг менi в цьому. Я так стомилася – i менi хочеться тiльки спати. Я хочу спати протягом цiлого дня, вiд свiтанку до сутiнок, якi з кожним днем стають похмурiшими й приходять усе ранiше. Удень немае такоi хвилини, коли я не хотiла б заснути. Але вночi я намагаюся не спати. Я йду до його кiмнат, де всi вiкна зачиненi вiконницями, подивитися на свiчку, яка повiльно обпливае в золотому свiчнику, згораючи в тi години, коли iй призначено свiтити, хоч вiн уже нiколи не побачить свiтла. Слуги приносять нову свiчку щодня опiвднi; години поступово згорають, хоча час для нього тепер нiчого не означае. Час для нього губиться у вiчнiй темрявi, у вiчному безчассi, i тягарем навалюеться на мене. Протягом дня я чекаю, коли повiльно накотиться на мене сiрий вечiр i забамкають дзвони вечiрнього богослужiння, коли я зможу пiти до каплицi й помолитися за його душу, хоч вiн уже нiколи не почуе анi мого пошепту, анi тихого спiву священикiв.

Потiм я лягаю до лiжка. Та коли вкладаюся до постелi, я не наважуюся заснути, бо терпiти не можу сновидiнь, якi приходять вiдразу. Менi сниться вiн. Знову й знову менi сниться вiн.

Протягом усього дня мое обличчя всмiхаеться, наче маска, всмiхаеться, всмiхаеться, моi зуби виблискують, оголенi, моi очi свiтяться, моя шкiра стае схожа на напнутий тонкий пергамен, не товщий за папiр. Я намагаюся говорити дзвiнким i лагiдним голосом, я промовляю слова, якi не мають значення, а iнодi, за потреби, навiть спiваю.