Читати онлайн «Без пуття» Іван Нечуй-Левицький

Без пуття
Іван Семенович Нечуй-Левицький




Іван Нечуй – Левицький

Без пуття





I


Павлусь Малинка був гарний з лиця, мов чорнявий та кучерявий бог Аполлон. Настуся Самусiвна була пишна на вроду, мов Афродiта, котра тiльки що вихопилась з морськоi пiни на хвилях, але ще не помолилася богу, не вмилась i не обтерла гаразд рушником морськоi пiни на виду. Настуся була гарна, але трохи блiдувата, нiби втомлена, або трохи занидiла, нiби вона двi ночi поспiль танцювала на балi. Вона була значного, багатого роду, а вiн ще значнiшого й багатiшого. Вона зросла в розкошi, а вiн ще в бiльшiй. В ii батька i в неi давно вiтер свистiв у кишенях; в його кишенях вила й скиглила хурдига. В ii покiйноi мами i в неi самоi кишенi були з дiрками, кудою з ранку до вечора за границею витрушувались червiнцi по Парижi, Нiццi та Римi, неначе борошно по грудяному та бакаюватому шляху з подiравленого мiшка на возi. В його тата i в його самого кишенi були неначе якiсь безоднi, кудою провалились двi селi, ще й сахарня з костопальнею та з двома височезними трубами – димарями, навiть не зачепившись у iх штанях та холошах.

Вона й ii мама взимку звичайно жили в Парижi, а влiтку швендяли, як цигани з шатрами, то по Швейцарii, то по Тiролi, то по Рiв’ерi, тiкаючи од спеки, од мошки, комарiв та гедзiв, а приiздили додому на Украiну вряди – годи тiльки тодi, коли iх кишенi спорожнювались. Вiн, скiнчивши реальну школу, поiхав з батьком та матiр’ю до Парижа буцiмто докiнчувати свое вчiння, записався в одну вищу школу вольним слухачем, щось там слухав раз на тиждень для людського та батькiвського ока, але в дiйсностi нiчого не слухав у школi, бо мав дуже делiкатне чуття, бiльше здатне слухати артисток в оперi, нiж усякi нуднi та мудрi лекцii. Вiн бив байдики в Парижi й пiсля смертi батькiв, спорожнивши кишенi до самiсiнького дна, вернувся в Киiв i гайнував без пуття решту батькiвського добра, чого не встиг iще прогайнувать його тато.

Настуся таки спала вночi, хоч вона i ii мама лягали спати сливе перед свiтом. Павлусь уночi нiколи не спав: проводив ночi то в клубi, то в ресторанах за бенкетами та картами, аж уранцi вертався додому й спав сливе до вечора. В його день був уночi, а нiч була вдень, як бувае в пугачiв, сов та кажанкiв.

Його всi звали божевiльним; ii – навiсною.