Берег любовi
Олесь Гончар
«Берег любовi» Олеся Гончара – побутово-пригодницький роман, в якому поеднанi романтичнi i реалiстичнi тенденцii***. Свiтову славу письменнику принесли романи «Собор», «Прапороносцi», «Тронка», «Берег любовi», «Людина i зброя», повiстi «Бригантина», «Далекi вогнища», новели «Модри Камiнь», «За мить щастя». Олесь Гончар – видатний украiнський письменник, автор соцiально-психологiчних та фiлософських романiв, повiстей та новел.
Олесь Гончар
БЕРЕГ ЛЮБОВІ
І
У бiлi, слiпучi днi весни чи раннього лiта дiвчата з мiсцевого медучилища проводять на територii фортецi, заняття з протиповiтряноi оборони. З ношами, у важкому спецодязi, з сумками Червоного Хреста через плече, розсипавшись по замковому пустирищу, юнi медички з смiхом долають уявну радiоактивну зону, долають учбову смерть i все когось рятують, рятують, рятують…
Територiя мiж валами саме для таких ученьями, горби, бур'яни. Щолiта в ямах археологи знаходять собi роботу, на пагорбах кози космiчноi ери пасуться. Споруда римських чи й ще ранiших часiв, фортеця давно вже нiкого не вiдлякуе. В бiйницях гнiздяться птахи. На вежах туристи лишають плями своiх автографiв. Лише з моря фортеця ще й мае вигляд: здалека вiдкриваеться морякам ii силует на скелястiй кручi над лиманом, над бiлим, виноградним мiстечком. Є загадковiсть у вежах ii, пам'ять часiв, вiдгомiн давнiх пристрастей…
Де колись римлянин чи турок зубами скреготiв, тягнучи в укрiплення свою розпатлану жертву, нинi медички весело перебiгають мiж валами, крiзь протигазнi маски смiються очима до перехожих.
А в перервi мiж заняттями, посiдавши на мурах, де провiвае вiтерець, далеко бiлiють у своiх халатиках, наче табунчик гусей, у люстерка позиркують та ласують морозивом, що його продае коло фортечноi брами тiтуся з мiсцевоi торговельноi мережi. Дiвчата хоча притомленi, та водночас i вдоволенi щойно пережитою напругою, нiби й справдi iм вдалося когось порятувати. Пересмiхаються, жартами зачiпають археологiв, що риються в однiй iз ям поблизу, зiгнуто блищать голими спiтнiлими спинами, ну просто – як римськi раби в каменоломнях! Лицарi науки, щось там вони все шкребуть, все шукають уперто, байдужi до всього на свiтi, крiм своiх вiчних черепкiв.
– Хоч би показали свiй роздобуток! – догукують медички.
Loading...
