Читати онлайн «Байки» Леонід Глібов

Байки
Леонiд Іванович Глiбов




Глiбов Леонiд

Байки





Бджола i Мухи


Хтось Мухам набрехав,
Що на чужинi краще жити,
Що слiд усiм туди летiти,
Хто щастя тут не мав.
Наслухались двi Мухи того дива
(Про се найбiльше Чмiль гудiв).
— Тут, — кажуть, — доля нещаслива,
Дурний, хто досi не летiв!
Покиньмо, кумо, Украiну, —
Нехай iй хрiн!
Та помандруймо на чужину,
Аж до веселих тих долин,
Де доля кращая витае
І, може, плаче, нас ждучи…
Зими там, кажуть, не бувае, —
Гуляй, безпечно живучи! —
Так одна Муха-цокотуха
Базiкала з кумою вдвох, —
Коли поглянуть на горох —
Сидить Бджола та мовчки й слуха.
— Здоровенькi були! —
Обидвi Мухи загули. —
От добре, що зустрiлись з вами…
А нуте й ви збирайтесь з нами! —
На це Бджола сказала iм:
— Шкода! Я рiдну Украiну
Не промiняю на чужину,
Нехай се щастя вам самим. —
А Мухи разом задзижчали:
— Ось годi, не кажiть!
Жили ми тут — добра не знали,
Бодай би так не жить!
Не то пани, дурнi селяни —
Усяке шкодить нам;
Щодня таке життя погане, —
Колись так буде й вам.
— Нi, я сього не сподiваюсь, —
Сказала iм Бджола, —
Менi шаноба скрiзь була,
Бо я без дiла не тиняюсь.
А вам —
Однаково, що тут, що там,
Ви нi на кого не жалкуйте;
Обридло тут — туди мандруйте
На втiху павукам.
Я про охочих до мандрiвки
Давно сказать хотiв:
Хто дома зледащiв,
Тому не жаль домiвки.
Дiди мовляли iм колись:
Ідiте, ринде,
Куди iнде, —
Нащо ви нам здались?
Там, може, вас не знатимуть,
То й риндою не зватимуть.

1864-1872




Билина


Сказав раз Кущ Билинi:
— Билинонько! Чого така ти стала,
Мов рибонька в’яла:
Пожовкла, не цвiтеш,
Живеш, як не живеш,
Твоя головонька от-от поляже?
— Ох, Кущику! — Билина каже. —
Я на чужинi…
Хто щиро поважа родину,
Свiй рiдний край,
Тому не всюди рай:
Чужина в’ялить, як Билину.

1858




Бiлочка


Пухнату Бiлочку до себе Лев прийняв,
Навiщо й як — того нiхто не знав,
Бо не довiдались сороки-цокотухи;
Вони б усюди брехнi рознесли,
Зробили б бугая iз мухи:
«І так, i перетак, ми бачили, були».
Дознався я, що Бiлочка служила,
Нiчого не робила;
Було iй сказано: нiкуди не втiкать
І панову хандру потроху розважать.