Читати онлайн «Байда, князь Вишневецький» Пантелеймон Куліш

Байда, князь Вишневецький
Пантелеймон Олександрович Кулiш




Пантелеймон Кулiш

БАЙДА, КНЯЗЬ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ

(Драма, 1553–1564)





Дiйовi особи:


Байда, князь Дмитрiй Вишневецький.

Тульчинський Самiйло, його чура, а потiм побратим.

Дворяне-побратими.

Посел Московський.

Посел Турецький.

Панцерний боярин.

Козаки-нетяги.

Козаки-дуки.

Радько Гузир, на прiзвище Турецький Святий.

Хома Пиндюр, на прiзвище Плахта.

Ганжа Андибер, гетьман Запорозький.

Костир, безрукий козак-характерник.

Козаки-сiчовики, козаки-зимовчаки, козацькi чури, громадськi мужi, кобзар, посланцi i вiстовцi.

Великий вiзир.

Сераскир.

Капудан-баша.

Беглербек.

Замковий ага.

Княгиня Вишневецька, Байдина мати.

Катруся, ii небога.

Настя Горова, шинкарка степова.

Настина наймичка.

Сцена в Вишневцi над Горинню, на степу Вишневецькому, в Цариградi, на Босфорi i в Великому Лузi.




Пролог


Три сотнi й два десятки лiт минуло,
Як згас у муках дух правдивий Байди,
А серце в нас лицарське не заснуло:
Так само на землi жадае правди.
Боронючи народну Гiпокрену,
Духовну зброю без устанку носим
І се на лицедiйную арену
Свою борбу за правду переносим.
О музо Мельпомено, правди мати!
Дай нам тобi достойно послужити,
Народний дух з занепаду пiдняти,
Гасителiв його посоромити
Нехай велика, люба нам тiнь Байди
Од нас лиця свого не одвертае,
Нехай признае в нас героiв правди
І на борбу святу благословляе!




Сцена перва




Вишневець. Дуброва пiд замком.

Виходить Байда, за ним Тульчинський з кобзою.

Байда

У мене в грудях серце б’еться рiвно...
Султане, цiсарю, королю, царю!
Ваш гнiв мене довiку не злякае
І вашi милостi мене не куплять.
Чи жизнь, чи смерть, чи рай, чи пекло люте,
Про все байдуже Байдi Запорожцю.
Обiйме смерть вiн, жарко поцiлуе,
Коралями кiстяк ii закрасить
І заквiтчае голомозу пишно.
А жизнь — мов оковитоi горiлки
Коряк жемчужно-бульбашноi вип’е...
Чого ж хоробре, рiвноваге серце
Злякалося хмурних очей дiвочих,
Їх погляду сумного та гнiвного?
Великого колiна ти панятко,
Княжа Острозьке, Із’яславська вiтка...
Я — Руський князь з Олега й Святослава,
Що Цариградом пишним колотили.
Твоi маетностi... Я маю ширшi.