Читати онлайн «Аґрус» Антон Чехов

Аґрус
Антон Чехов

Ще з раннього ранку все небо облягли дощові хмари: було тихо, не жарко і скучно, як буває в сірі, похмурі дні, коли над полем давно вже нависли хмари, ждеш дощу, а його нема. Ветеринарний лікар Іван Іванович та вчитель гімназії Буркін уже стомились іти, і поле здавалося їм безкраїм. Далеко спереду ледь було видно вітряки села Мироносицького, праворуч тягся і потім зникав далеко за селом ряд пагорбів, і обидва вони знали, що це берег ріки, там луки, зелені вербп, садиби, і коли стати на один з пагорбів, то звідти видно таке ж величезпе поле, телеграф ї поїзд, здалеку схожий на повзучу гусеницю, а в ясну погоду звідти буває видно навіть місто. Тепер, у тиху погоду, коли вся природа здавалася лагідною і задумливою, Іван Іванович та Буркін були сповнені любов'ю до цього поля, і обидва думали про те, яка велика, яка чудова ця країна.
— Минулого разу, коли ми були в сараї у старости Прокопія,— сказав Буркін,— ви збирались розповісти якусь історію.
— Так, я хотів тоді розповісти про свого брата.
Іван Іванович спроквола зітхнув і закурив люлечку, щоб почати розповідь, але саме в цей час пішов дощ. І хвилин через п'ять лив уже рясний дощ, обложний, і важко було передбачити, коли він перестане. Іван Іванович та Буркін спинились в роздумі; собаки, вже мокрі, стояли, підібгавши хвости, і дивились на них зворушливо.
— Нам треба сховатися куди-небудь,— сказав Буркін.— Ходімо до Альохіна. Тут близько.
— Ходімо.
Вони звернули вбік і йшли все по стерні, то прямо, то забираючи праворуч, доки не вийшли на дорогу. Незабаром показалися тополі, сад, потім червоні дахи комор; заблискотіла ріка, і відкрився вид на широке плесо з млином і білою купальнею. Це було Соф'їно, де жив Альохін.
Млин працював, заглушаючи шум дощу; гребля двигтіла. Тут коло возів стояли мокрі коні, похнюпивши голови, і ходили люди, понапинавши на голови мішки. Було вогко, брудно, незатишно, і вид у плеса був холодний, злий. Івана Івановича та Буркіна пройняло вже відчуття мокроти, нечистоти, незручності в усьому тілі, ноги обважніли від грязюки, і коли, пройшовши греблю, вони піднімались до панських комор, то мовчали, ніби сердились один на одного.
В одній з комор шуміла віялка; двері були відчинені, і з них шугала курява.