Розділ 1 Ніч. Холодно. Темрява поглинула все навколо не залишаючи жодної надії на порятунок. Життя, наче, зупинилося викинувши мене на берег власної нерозсудливості. Хоча, який там берег… Я на трасі. Джинси і тонка кофтинка, через яку наскрізь пробирає різкий осінній вітер повністю вимащені в багнюку, волосся розтріпане та брудне. Душа, здається, вже мертва, однак понівечене тіло вперто продовжує боротися за життя. Я ледве переставляю ноги і зовсім не усвідомлюю, в якому напрямку рухаюся. Просто йду аби не померти. Якщо вже мені вдалося вижити після катування і спроби вбивства власним чоловіком, значить це було для чогось потрібно. Три роки тому я свідомо штовхнула себе у прірву під назвою шлюб за розрахунком, адже щиро вірила, що це рішення єдине вірне. Господи, як же я помилялася… В погоні за розкішним життям я загнала себе в клітку, вийшла заміж за не коханого чоловіка вважаючи, що почуття для міцного шлюбу не грають вагомої ролі. Це була друга помилка… Рік тому я втратила батьків. Автомобільна катастрофа, в якій їх обох спіткала миттєва смерть на місці... Мабуть, ця гірка втрата стала остаточним кінцем у моєму сумнівному щасті, після якого життя покотилося у провалля. Мій чоловік відібрав у мене все, що так довго і самовіддано будував батько, а потім брат. Спочатку, все складалося непогано. Я не палала до Бориса великим кохання, та і він ніколи не озвучував своїх почуттів. Нас все влаштовувало, я продовжувала вести бізнес в Дніпрі, а Томашевський метався між Дніпром і столицею. Він не пхав носа у мої справи, а я у його. Так тривало приблизно два роки, після чого Борис активно почав цікавитися нашою компанією. Він запропонував відокремитися вже від брата і почати будувати спільний бізнес разом з ним, адже він тепер мій чоловік. Загалом, після довгих вмовлянь я погодилася. Втрата батьків теж наклала відбиток на моє рішення, адже крім чоловіка і брата, в мене більше нікого не залишилося. Ілля моєї ініціативи поділити компанію, не підтримав. Спочатку вмовляв подумати, але зрозумівши, що я вже прийняла рішення підписав всі папери. Дніпровська компанія об'єдналася з компанією Бориса, а брат почав розширювати свій бізнес в столиці адже він остаточно осів там із своєю сім'єю. Це була моя третя і остання помилка… Лише згодом, я зрозуміла, що Томашевський страшна людина, яка лише носить маску привабливого та спокійного чоловіка. Насправді він інший — холоднокровний, проникливий і прорахований, з незрозумілою невтамовною жагою до грошей. Мабуть, в цьому ми були з ним схожі… Пригрібши до рук все майно моїх батьків він вирішив не зупинятися на досягнутому, наказавши своїм кровожерливим псам позбавитися і від мене. От тільки я вижила, вибралася з ями, в якій мене хотіли поховати живцем, і тепер я навіть не уявляю, де знаходжуся. Просто йду в невідомість, відчуваючи, що з кожним зробленим кроком надія, що мене хтось помітить гасне. Коли повз мене проїжджає якась автівка я ледве піднімаю руку, щоб спробувати її зупинити, але все дарма. Вона пролітає на шаленій швидкості і зникає за віддаленим поворотом в нікуди. Саме туди я рухаюся навіть до кінця не усвідомлюючи, навіщо? Не знаю, скільки часу триває моя пекельна дорога, але коли біля мене зупиняється якийсь автомобіль, вже починає світати. З салону виходить тінь чоловіка, але через яскраве освітлення фар, я не бачу його обличчя. — Вам потрібна допомога? — Бринить над вухом знайомий голос, але я надто втомилася, щоб згадати кому він належить. — Так, — тихо промовляю. — Мене хотів вбити мій чоловік, але я вижила, навіщось, — додаю відчуваючи, що зараз просто впаду на коліна. — Боже, у вас кров! Ходімо, — незнайомець перекидає мою руку собі за шию і допомагає дістатися його автомобіля. Від надлишку емоцій я починаю нести якусь ахінею, дякую йому і міцніше чіпляюся за його руку. — Я в багнюці, — промовляю, намагаючись попередити, що після своєї допомоги йому доведеться відчищати сидіння автомобіля, але він не звертає на це уваги. Підхоплює на руки і сам саджає мене в теплий салон іномарки. В ніздрі вривається аромат його парфумів з нотками цитрусу і м'яти, який здається мені неймовірно знайомим. Мабуть, це галюцинації від стресу. — Дякую, — промовляю повертаючи голову до водія, в якому не одразу впізнаю до болю знайоме обличчя. Прикриваю рот рукою проковтуючи глухий схлип і не можу повірити власним очам. Моя карма мене наздогнала несподівано, нагадуючи про всю нікчемність власних рішень. — Інно? — З надривом запитує шоковано поглядаючи на те, що від мене залишилось. Карпенко змінився. Тільки, на відміну від мене, зміни пішли йому на користь. Змужнів, подорослішав, мабуть, розбагатів… Три роки тому я обрала гроші наплювавши на його почуття, а тепер мені дико соромно і шкода. Хоча тоді, я була впевнена, що вчинила правильно обравши Бориса і приховавши від Дениса свою таємницю. — Якщо ти зараз мене висадиш, я все зрозумію, — з жалем промовляю згадуючи свій ганебний вчинок, від якого розривається серце. Він зізнався мені в коханні, а я обрала мішок з грошима. Нікчемна дурепа… — Ти завжди була поганої думки про мене. Пристібни пасок безпеки. Я відвезу тебе в лікарню, — стрімко змінює свій тон на крижаний і зі злістю втискає педаль газу. Зараз я щиро шкодую, що не померла… Три роки тому… — Ми з Деном сьогодні збираємось в клуб, Інно, ти з нами? — Вигукує з ванни Ілля, поки я намагаюся знайти в його квартирі, що пожувати. В мене складається враження, що брат взагалі тут не живе, адже його холодильник зовсім порожній, а я, між іншим, сьогодні навіть не снідала. — То що, йдеш з нами? — Брат вже з'являється при повному параді. Блакитна сорочка, темні джинси і згаслі карі очі, які ще місяць тому сяяли яскравими вогнями при згадці про клуб. З переїздом до столиці Ілля дуже змінився, хоча й намагався показувати, що все, як завжди. — А той твій пес, точно буде? — Це я про його вірного помічника, якого він всюди тягає за собою. Ніколи не розуміла їхньої дружби. Ілля — самодостатній, цілеспрямований і неймовірно багатий красунчик, за яким бігає стадо дівок, а Денис… Його заступник… Тьху. Песик на побігеньках без роду і племені. Обідранець, якого Ілля просто пошкодував взявши до себе в компанію економістом. Навіть не знаю, якими заслугами цей Карпенко доріс до його заступника. — Не називай його псом, Ден, мій друг і я вимагаю, щоб ти його поважала, — суворо зауважує брат, мабуть, вже не дуже бажаючи, щоб я пішла з ними. — Ой-ой-ой, який ти грізний. Собаки, до речі, найвірніші друзі людини. — От і ти б з ним подружилась. — Ага, зараз! Може ти саме через це й запрошуєш мене з вами, щоб я твого друга розважала, поки ти, в той час, будеш клеїти дівок, — в Іллі просто таке хоббі, кожен тиждень нова краля. Аж гидко! — Ну тоді сиди вдома і кисни далі! Можеш телевізор подивитися чи гру на телефоні пограти. Ти ж це і мала на увазі, коли припхалася сюди, щоб побачити столицю. Взагалі то, я приїхала сюди, щоб зруйнувати життя колишньому, але Іллі про це знати зовсім необов'язково. Якщо все вигорить, то я ще й бабла підзароблю. Там роботи всього нічого. Розвести його емоційну наречену переконавши, що він їй зраджує, але про це згодом. Якщо чесно, киснути вдома, як виразився Ілля, я зовсім не хочу. Мабуть, все ж таки піду з ними, розважуся трохи, а може, навіть подарую один повільний танець Дену. Хто його зна, як сьогодні вишикуються планети… Розділ 2 В клуб їду в піднесеному настрої і в повній бойовій готовності. Поки я наносила на обличчя макіяк і вибирала собі сукню на вечір, Ілля остаточно зрозумів, що запросити мене з собою було поганою ідеєю, адже збиралася я дуже довго. Зрештою, одягнувши коротку чорну сукню і туфлі на тонкій шпильці я схвально кивнула своєму відображенню в дзеркалі. Його песик захлиснеться слиною, коли мене побачить, а от я ще подумаю, чи погоджуся з ним потанцювати. Таксі зупиняється біля клубу, з яскравою вивіскою "Імпульс". Незважаючи на нервозність брата, настрій в мене чудовий і запальний. Ми одночасно виходимо з автомобіля, я трохи обтягую свою сукню і дрібочу за братом цокаючи підборами, адже "його величність" навіть не думає на мене чекати. Він взагалі, якийсь дивний, нервовий, чи то злий. Мабуть, це нестача сексу на нього так впливає… — Може, зачекаєш? — Гукаю в спину і стрімголов лечу слідом за ним. Ілля так різко зупиняється, що я не встигаю вчасно пригальмувати і на всій швидкості врізаюся в тверді чоловічі груди. Мабуть, виховані люди в таких випадках просять вибачення, але від несподіванки і шоку я починаю голосно обурюватись, видираючись з його рук, якими, вочевидь, він врятував мене від падіння. — Лапи від мене прибрав! — Гарчу підводячи на нього очі і на секунду втрачаю здатність розмовляти. Темно-сірі очі дивляться на мене з явною цікавістю і неприхованим глузуванням, а на обличчі розпливається легка посмішка. — Сама впала мені в обійми, а тепер обурюється, — знизує плечима Карпенко і по-дружньому тисне руку моєму брату. Ілля взагалі не коментує цей інцидент, а от Ден не втримується від зауваження. — Могла хоча б привіт сказати, заради ввічливості. — Привіт! — Пирхаю я відчуваючи, що це широкоплече непорозуміння вже почало псувати мій вечір. Такий правильний, що нудить. Мабуть, саме ця його риса мене дратує найбільше. Про зовнішність нічого поганого сказати не можу, адже природа нагородила його правильними рисами обличчя, дещо похмурим поглядом і темно-сірими очима, які сподобалися мені найбільше. Однак, як давно всім відомо, на одній зовнішності далеко не заїдеш, особливо тоді, коли фінансове становище вимагає бажати кращого. Це зараз він заступник Іллі, а декілька років тому Ден був ніким, і всім, що в нього зараз є він завдячує виключно моєму братові. Столичний клуб не викликає в мене якогось піднесеного захвату, хоча, за місцевими мірками він досить пристойний. Хлопці, здається, взагалі на мене не зважають, займають місця за високою барною стійкою абсолютно не розділяючи моєї думки сісти за столик. Вибору в мене немає, тому я слідую за ними займаючи вільний стілець біля Дена. — Хто хоче пригостити даму випивкою? — Запитую і хитро поглядаю на Карпенка, який, здається, трохи спантеличений моєю хоробрістю. Хлопець навіть не запитує, що я хочу і замовляє коктейль на власний смак, чим, без сумніву мене дивує. Поки я потягую через трубочку приємний фруктовий напій з ледве відчутними нотками алкоголю, хлопці п'ють віскі і заводять розмову про щось особисте. Я намагаюся прислухатися, але через шум музики не можу розібрати, про що йде мова. Звісно, я не витримую такого приниження, різко піднімаюся з місця і влаштовуюся між ними схиляючись над Деном. — Про що шепочетесь? Не хочете поділитися? Карпенко здивовано зиркає на Іллю, а потім запитує: — Вона ще не знає про твою витівку? — І тут мені стає справді цікаво! — Витівку? — Перепитую звертаючись вже до брата, але він лише негативно хитає головою. — Розповіси? — Це вже Ден запитує в Іллі, але той відмахується і переводить стрілки на друга. — Через нього все почалося, нехай він і розповідає, — брат перехиляє склянку віскі, трохи кривиться, а потім повертається корпусом до залу, мабуть, в надії знайти кралю на ніч. Мій інтерес до Іллі зникає, однак я дуже хочу почути, що там в них трапилось, адже останніми днями навіть я помічаю зміни в поведінці брата. — То що там за витівка? — Перемикаю свою увагу на Дена, який робить ковток алкоголю перед тим, як відкрити мені їхню таємницю. — Ми з твоїм братом посперечалися, що без грошей і статків на нього ніхто не поведеться. Громов, звісно ж, був переконаний в іншому. Він навіть безхатьком прикинувся для повноти образу. Подробиць не запитуй, Ілля навіть мені їх не розповідав, — одразу випередив мою цікавість Денис, заперечливо хитаючи головою. — Знаю лише те, що одна симпатична дівчина щиро взялася йому допомагати, і, він, з тої радості так забрехався, що тепер боїться зізнатися їй про свої мільйони. По-моєму, на додачу до всього, Громов ще й на неї запав, — а ось це справді мене насторожує і дивує. В нього ще ніколи не було постійної дівчини, тільки так, забавки на тиждень, максимум. — Ну й дурень, якщо боїться. Гадаю, вона точно не засмутиться таким приємним відкриттям, — взагалі не розумію в чому проблема? Іноді чоловіки так сильно все ускладнюють. Ден моїх слів не коментує. Киває бармену, щоб той повторив і швидко перехиляє ще одну склянку віскі. Далі взагалі відбувається якийсь капець. До стійки підходить дівчина повністю перемикаючи на себе всю увагу хлопців. Я одразу відмічаю, що вона дуже приваблива, довге світле волосся, виразні блакитні очі і стрункі ноги, трохи прикриті тканиною короткої сукні. Звісно, Ілля так просто її не відпускає, одразу починає щось заливати, однак її ворожий погляд не викликає в мене довіри. — Знайомся, це Ден, мій колега. А це, Саша — та сама дівчина, яка мені допомогла, — після цих слів я впадаю в міні-кому і ще уважніше розглядаю білявку, на яку так помітно запав мій братик. Варто відмітити, що зі смаком в нього завжди був повний порядок. Вона дійсно гарна, але на мене дивиться, як на лютого ворога. — А це, Інна — сестра Дена, — киває на мене від чого я мало не давлюся коктейлем переводячи запитальний погляд на Карпенка. Цей придурок тільки підтакує брехуну. Я навіть привітатися з нею не встигаю, як Ден різко притягує мене до себе за талію дратуючи ще більше. От же ідіоти, невиправні! Самі забрехалися, ще й мене втягнули у свої ігри. — Руку прибери! Брати себе так не поводять! — Гарчу різко віддираючи його лапу від талії, але роблю лише гірше адже цей козел взагалі втрачає здоровий глузд і нахабно перетягує мене до себе на коліна. — Не брикайся. На нас ніхто не дивиться, — хрипло промовляє проникаючи своїми сірими очицями під шкіру. Його погляд мене хвилює і бентежить водночас. Є в ньому щось таке заворожуюче, магнетичне і притягуюче. Я навіть розриваю наш зоровий контакт неохоче і, помітивши, що він мене більше не тримає, швидко тікаю з його колін направившись до вбиральні. Лише там моє збите і пришвидшене дихання приходить в норму, а я взагалі не розумію, чому так сильно розхвилювалася. Мабуть, все через те, що Ден мене дратує до печінок. Задурманив мені мозок невідомим коктейлем, от мій організм і дав збій. Все, більше нічого сьогодні не питиму. Краще трохи потанцюю і, бажано, подалі від Карпенка. Попри свій план втекти на танцмайданчик, я повертаюся назад до барної стійки, але хлопців тут більше немає. Прискіпливим поглядом обводжу приміщення клубу і помітивши свого брата, мало не впускаю щелепу на підлогу. Закинувши на плече ту саму білявку, Ілля через натовп проштовхується разом з нею до виходу, а я в цей момент остаточно переконуюсь, що брат пропав. — Хочеш так само? — Голос Карпенка бринить прямісінько над вухом. Я аж здригаюся від несподіванки, не розуміючи, коли він встиг опинитися поруч. — Дякую за пропозицію. Я все ще можу пересуватися на своїх двох. — Гадаєш, чоловіки носять жінок на руках тільки тоді, коли ті п'яні? — В сірих очах спалахує справжнє полум'я, а міцні руки, користуючись моїм спантеличенням різко відривають мене від землі… Розділ 3 Звісно я починаю брикатися і вимагати, щоб він мене, як мінімум, поставив на місце. Ден, напрочуд швидко виконує моє прохання насолоджуючись моїм обуренням та іскрами в очах, адже я сама відчуваю, як сильно палаю до нього справжньою злістю. Хутко розвертаюся і пришвидшеними кроками прямую до виходу. Ден наздоганяє мене вже зовні, смикає за руку змушуючи поглянути йому в очі. — Ну годі, не злись. Це всього лише був жарт, чому розгнівалась? — Пф, там мені байдуже. Просто жарти в тебе не смішні. Ще один мінус, — хмикаю я помічаючи, трохи далі, на тротуарі брата, який затискає ту саму блондинку, яку виніс з клубу декілька хвилин тому. Швидко ж вона здалася. Слабачка. — То ти рахуєш мої якості? Є хоч якісь плюси? — Запитує хитро примруживши очі. Погляд чіпкий, скануючий. В мене складається враження, що це саме він намагається розібрати мене на атоми і розкласти по поличках. Хочеться сказати, що писок в нього цілком привабливий, але натомість видаю зовсім інше. — Ти не батарейка, щоб я шукала в тобі плюси і мінуси. Ходімо, здається твоєму другові потрібна допомога, — киваю на парочку, щоб відволікти його увагу адже більше не хочу залишатися з ним наодинці. Він мене напружує. Благо, Ден не дурний і цілком розуміє мій тонкий натяк. Ми підходимо до цих голубків і Карпенко запитує, чи треба якась поміч, однак Ілля одразу відмовляється і посилає нас подалі разом зі своєю допомогою. — Я теж, мабуть, поїду, — промовляю, коротко зиркаючи на Дена, який долю секунди мовчить, а потім згідно киває у відповідь. — Викликати тобі таксі? — Запитує, навіть не намагаючись вмовити мене залишитися, чи щось в такому плані. Здається, що зараз переді мною зовсім інший хлопець, який аж ніяк не схожий на того, що намагався фліртувати зі мною в клубі. Мене це навіть трохи спантеличує і дивує. — Дякую, сама впораюсь, — не хочу показати свого розчарування, але й приховати його не виходить. — Як хочеш, — байдуже знизує плечима, але при цьому пильно дивиться у вічі. — Тоді, до зустрічі, — кидає на прощання, а сам розвертається і… повертається в клуб. Декілька секунд, я так і стою з відкритим ротом навіть не знаючи, як вчинити: обуритися, чи наплювати на цього хамелеона? Офігіти, просто! Він навіть не запропонував мені піти з ним! Та й, хіба, повинен був? Зрештою, я таки обираю другий варіант, викликаю таксі і з пригніченим настроєм їду на квартиру. Сподіваюся, більше ми з цим придурком не перетнемося! **** Насправді, я приїхала в столицю зовсім не розважатися і, ні в якому разі не на екскурсію. Вся справа в пристойній сумі грошей, яку пообіцяв мені щомісячно виплачувати один хлопець, в обмін на невелику акторську гру. Можливо, якби справа стосувалася якоїсь незнайомої людини, я б відмовилася, однак заради помсти Ярославові Камінському я була готова взяти участь у виставі. Шкода, що тоді мені було невідомо, як швидко після цього рішення моє життя полетить шкереберть… Так склалося, що ми раніше зустрічалися з Яром. Колись він, так само, як і я, жив та навчався в Дніпрі. Ми познайомились в нічному клубі. Так вже склалося, що того вечора я опинилася в компанії друзів свого брата, серед яких одразу помітила блакитноокого Камінського. Я була студенткою першого курсу економічного факультету, а він навчався на останньому курсі академії будівництва та архітектури, проте, навіть різниця у віці та поглядах не завадила нам прозустрічатися, майже, рік. Я, мабуть, тоді вперше по-справжньому закохалася. Пам'ятаю, як палала від нетерпіння чекаючи кожної наступної зустрічі з ним, як шалено сумувала, коли ми довго не бачились, і, якими чуттєвими та гарячими були наші зустрічі. Тоді я не тямила себе від щастя. Пурхала, мов той метелик і не знала, що всі ці почуття швидкоплинні… Потім все змінилося. Яр переїхав у столицю, а я залишилася закінчувати університет у Дніпрі… Все зруйнувала відстань і жорсткі слова Камінського, які я пам'ятатиму все життя. "Я зрозумів, що не кохаю, тебе, Інно. Пробач, якщо зможеш…" Одна фраза, сказана цим чоловіком повністю зруйнувала мою віру в кохання. Минуло багато років, але, здається, я досі йому не пробачила… Звісно, на цьому моє життя не зупинилося. З того часу багато чого змінилося включаючи і мій світогляд. Більше не було тієї юної, наївної та мрійливої дівчинки Інни, яка літала в рожевих хмарах і чекала на повернення свого принца. Інна стала зовсім іншою: холодною, зухвалою, дещо стервозною і, найголовніше, впевненою в собі жінкою. І саме такою я любила себе найбільше. Коли напередодні зустрічі з Камінським, який тепер володів успішною будівельною компанією, до мене в гості завітав його брат, Свят, я була відверто здивована. Однак, почувши причину його візиту в мене загорілися очі від передчуття майбутньої помсти. Він хотів посварити свого брата з його нареченою і для цього йому була потрібна моя допомога. За нашим сценарієм, я повинна була спокусити Камінського, а натомість, отримати непогані гроші, на які можна було б жити декілька років і взагалі не працювати. Однак все пішло не за планом. Камінський, звісно приїхав на зустріч і ми уклали ділову угоду про співпрацю, але на цьому все. Весь вечір Яр тримався відсторонено, наче, подумки знаходився зовсім в іншому світі. Мене це дико дратувало, і, я уявлення не мала, як привернути до себе увагу. З іншими чоловіками я чудово знаходила спільну мову, тобто, вони одразу роздягали мене своїми хтивими поглядами, але тільки не Яр. Того вечора, зрозумівши, що Камінський дійсно приїхав у Дніпро виключно заради роботи, я вирішила піти у ва-банк. Вдерлась до нього в номер і не зволікаючи накинулась з поцілунками… Тоді я була впевнена, що він точно не встоїть після аж такої моєї наполегливості, але Камінський мене відштовхнув і взагалі забрався зі свого номера залишаючи на душі відчуття гіркого розчарування… А ще, він забув там свій телефон, якийя сьогодні ввечері збиралася ефектно йому повернути. План був доволі простий і цілком логічний. Святослав запрошує мене на святкування з нагоди заснування будівельної компанії, яку тепер очолював Камінський і куди він повинен був прийти зі своєю нареченою. А я, в свою чергу, виконую свою частину домовленостей. Спочатку вечір йшов непогано. Я постійно посміхалася товстим гаманцям, які облизували мене з ніг до голови і трималася дуже достойно. Ярослав навіть виявив бажання познайомити нас зі своєю нареченою, але коли його Надія дізналася, що в Дніпрі він зустрічався саме зі мною, її щира посмішка за одну мить сповзла з гарненького личка. Погляд наповнився ворожістю і відблиском злості. Я була впевнена, що трюк з телефоном остаточно розіб'є її віру в кохання цього чоловіка. Так, я хотіла, щоб вони розлучилися і мені вдалося їх посварити. Все відбулося в ту мить, коли Камінський разом з Надією вже збиралися покинути ресторан поспішаючи до автомобіля. Звісно, я вже чекала на них біля виходу, і як тільки в мене випала можливість звернутися до нього, я зробила це. — Яре? — Я навмисно дивилися лише на нього, повністю ігноруючи його нову пасію. — Ти дещо забув. Повертаю, — посміхнулася грайливо і простягнула йому телефон з тріумфом споглядаючи на весь спектр жаху в очах його нареченої. Сподіваюся, вже колишньої. Яр зблід просто на очах, чим ще більше посіяв сумніви в душі цієї милої брюнетки, яка ледве не задихалася від образи до нього. Звісно, вона повірила адже зі своєю роллю я впоралася бездоганно. Далі почалися справжні сімейні розбірки, на які споглядати я не планувала. Мені було байдуже на їхні почуття. В цей момент мене цікавили гроші, а точніше дата, з якої я почну їх отримувати і більше не витрачатиму свій час на роботу в компанії. — З грішми доведеться зачекати, — слова Святослава одразу посіяли в моїй голові підозри та сумніви, але я надіялася, що це мені лише здалося. — Я свою частину угоди виконала, Святе, і дуже сподіваюся, що ти теж не порушиш обіцянку, — трохи жорсткіше зауважила я відчуваючи себе ошуканою, але чоловік запевнив мене, що гроші будуть, пізніше. Коли він владнає всі паперові питання. Мені не залишалося нічого іншого, як просто повірити на слово, що, зрештою, я і зробила ще раніше. Звісно, я нервувала. Вилетіла з ресторану, з сумочки дістала пачку цигарок в надії зняти трохи напругу, але палити мені не дозволили. Цигарка була висмикнута з мого рота і зі злістю відкинута кудись убік. Ярослав повернувся і вирішив мене покарати… — Що це за шоу ти влаштувала перед моєю нареченою? — Гаркнув Камінський силою стиснувши мене за плечі. Я, звісно ж, зовсім не очікувала на його раптове повернення, гадаючи, що він навколішках повзає перед нареченою доводячи свою непорочність. Я розгубилася, зухвалість різко випарувалась і в мені залишився неприхований страх. — Кому подякувати за чудову постановку? Щось мені підказує, що я дуже добре знайомий з режисером. Адже сама б ти до такого точно не додумалася, правда? — Він стискає моє зап'ястя з такою силою, що я починаю голосно шипіти. — Ай! Пусти! Я просто повернула те, що ти забув. Які до мене претензії? — В мене не було іншого вибору, ніж просто прикинутися дурепою, але з Камінським такий трюк не пройшов. — Або ти зараз же розповідаєш хто тебе надоумив, або я розриваю нашу угоду щодо подальшої співпраці, обирай! — Гаркає пропалюючи мене своїм гнівом від чого мені стає по-справжньому страшно. Ілля мене вб'є, якщо угода втратить дію… — Ти не зможеш розірвати угоду адже справжні друзі так на вчиняють. Мій брат тобі цього не пробачить, — намагаюся зіграти на їхній дружбі, але знову невдача. Схоже, Камінський зараз готовий мене вбити за правду. — Якщо Громов дізнається, що замість роботи в компанії ти граєш в брудні ігри мого Славка, повір, він примчить з іншого кінця світу, щоб викинути тебе з сімейного бізнесу. Твій брат достатньо мудрий, щоб дозволити такій нахабі, як ти, розвалити справу його життя, — а ось це мене лякає найбільше, адже залишитися без фінансування я точно не планувала. Свят, звісно, обіцяв щомісячну суму на рахунок, але тоді і Камінський мені не погрожував. — Тільки не кажи, що я тобі все розповіла, інакше він мене знищить, — розуміючи, що програла, вирішую зізнатися і звалити все на Славка, адже по-суті, замовником був він. — Ясна річ, що я сам про все здогадався, але мені потрібні деталі. — Гаразд, — піднімаю очі на нього. — Святослав запропонував мені угоду — я проводжу з тобою ніч і розлучаю вас з Надією, натомість, щомісяця мені на рахунок капають відсотки від вашої компанії. — Що? — В нього мало очі на лоб не вилазять від здивування, а я і далі продовжую тремтіти від страху. — Він простий піарник і в нього немає жодного права розпоряджатися грошима компанії! Ти хоч розумієш, що він обвів тебе навколо пальця? Здається, я взагалі зараз слабо щось усвідомлюю. Лише в одному я впевнена точно — грошей не буде, а от проблеми мені гарантовані. — Я ж не виконала своєї частини угоди. Чи виконала? — Цікаво ж все таки, чи вони досі разом. — Не твоє діло, — гаркає Ярослав і я затихаю відмічаючи, що за ці довгі роки зміни відбулися не лише в мені… — Я все одно одружуся з Надею, а ви зі Святом будете відповідати за скоєне. Якби не дружба з твоїм братом, запевняю, ти б дуже пошкодувала, що вирішила піти проти мене. Але сильно не радій. Я обов'язково повідомлю Іллі, чим займається його сестра поки його нема, — саме на цій, не дуже веселій ноті, змірявши мене нищівним поглядом, Камінський різко розвертається і прямує до свого автомобіля, а я, вперше в житті шкодую, що вляпалася в таке лайно. Повертатися в ресторан у мене немає жодного сенсу тому я вирішую якнайшвидше поїхати на квартиру брата. Як добре, що Ілля зараз там не живе, інакше мені було б навіть страшно поглянути йому в очі. Намагаюся замовити таксі через додаток, але сьогодні просто феєричний день невдач. Вільних автівок немає, так само, як і мого терпіння. Не витримавши сьогоднішніх промахів я стою на тротуарі і голосно лаюся на довбану програму. Знаю, що причина зовсім не в ній, але так мені легше зігнати свою злість. До новобудови я плентаюся пішки відмічаючи, що йти по-суті не так вже й далеко, якби лише не гнітючі думки, які я вже задовбалася відганяти. Рик мотоцикла все ж таки змушує мене повернутися до реальності, адже він так різко вилітає з-за повороту, що з переляку, я мало не кидаюся йому під колеса. — Кретин! Ідіот! Я ледве не вмерла! — Він різко гальмує, а я починаю голосно волати більше не в змозі стримувати своїх емоцій. Вечір і так паскудний, так ще цей недобайкер ледве не довів мене до інфаркту. — Ти дивом не вмерла! Я ледве встиг загальмувати! Якого біса ти виперлась на проїжджу частину, я ж міг тебе не помітити! — А це вже починає гарчати ось це непорозуміння, наче, це він тут жертва, а не я. І, тільки тоді, коли з-під шолому показується вже знайоме обличчя Карпенка, я розумію, що гірше вже бути не може. — Ти! Ти! Тільки тебе не вистачало для повного фіналу цього вечора! І де ти тільки тут взявся серед ночі? — Обурююся і проклинаю все на світі, адже ця зустріч з Деном, це як контрольний постріл в голову! — Я взагалі-то, тут живу. ...