Фома. Історiя з книги «Месопотамiя» Сергей Викторович Жадан Месопотамiя Усiм потрiбна хороша робота, нiхто не любить роботодавцiв. Усi ухиляються вiд сплати податкiв, проте саджають зазвичай того, хто перший запропонував не платити. І що в такому разi може нас вивiльнити? Нас може вивiльнити хiба що вiра. Релiгiя, як правило, обслуговуе спекулянтiв та соцiалiстiв, тож нам залишаеться хiба що молитись. І дбати про бухгалтерiю… Фiма тримав невелику мережу пересувних кав’ярень, погано пiдготовлений персонал, багато працював, терпiти не мiг безробiтних. Сергiй Жадан Фома Історiя з книги «Месопотамiя» Усiм потрiбна хороша робота, нiхто не любить роботодавцiв. Усi ухиляються вiд сплати податкiв, проте саджають зазвичай того, хто перший запропонував не платити. І що в такому разi може нас вивiльнити? Нас може вивiльнити хiба що вiра. Усiх атеiстiв найчастiше об’еднуе саме релiгiя. Релiгiя, як правило, обслуговуе спекулянтiв та соцiалiстiв, тож нам залишаеться хiба що молитись. І дбати про бухгалтерiю. Щось подiбне Фiма – для друзiв – Фома – думав щоразу, коли траплялося спочатку довго домовлятися iз замовниками про зустрiч, а потому так само довго на них чекати. Навiщо взагалi домовлятися? – думав вiн незадоволено, – навiщо уточнювати адреси, звiряти годинники, нервувати? Нiхто не приходить вчасно, нiхто нiкуди не поспiшае, нiхто не дотримуе слова. Справи ведуться абияк, грошi працюють самi на себе, усi ми в цьому свiтi – покинутi й самотнi, усiм потрiбна любов, всiм потрiбна увага, усiм потрiбна хороша робота. Фiма тримав невелику мережу пересувних кав’ярень (яскраво розмальованi душогубки, що стояли пiд брамами унiверситетiв), погано пiдготовлений персонал (студенти тих-таки унiверситетiв, що стояли коло душогубок i продавали брунатного кольору отруту), багато працював, терпiти не мiг безробiтних. У свiтi стiльки роботи, – говорив пiдлеглим, – як при цьому можна бути безробiтним? Пiдлеглi натомiсть часто звiльнялись. Вiн навiть не встигав запам’ятати iхнi iмена. Зникали безiменними. Цього разу мiсце зустрiчi запропонували замовники. Хороший ресторан, сказали по телефону, затишний, приемний, зранку там буде порожньо. Фiма знав, про що мова, жив за два квартали звiдти. Час вiд часу проiжджав повз цей пiдозрiлий заклад, бачив власника, що ходив вулицею в рожевому кiмоно, говорячи при цьому по дамському мобiльнику. Але добре, вирiшив, хай буде. Приiхав заздалегiдь, припаркувався. Ресторан виявився зачиненим, вiдчинявся лише за двi години. Фiма передзвонив замовникам. Ох, справдi? – здивувалися тi. Ну, почекайте нас де-небудь. Запiзнюемось. Але скоро будемо. Фiма озирнувся. Сонячний липень, порожня вулиця. Поруч спортивний бар. Те, що треба, – подумав Фiма. Вiн знав господарiв, знав бармена, був там кiлька разiв. Господар тепер сидiв за навмисне вбивство (переiхав брата дружини, стверджував, що випадково: спочатку збив його на власному подвiр’i, потiм нiбито повернувся, аби надати першу допомогу, i переiхав iще раз), дружина засудженого тягла бiзнес й оплачувала послуги адвокатiв. Бар знаходився в холодному пiдвалi. Центр, поруч iз метро, на пiдходах до iнститутських корпусiв, завжди купа студентiв. Фарбованi стiни, на стiнах двi плазми. На вулицi, пiд вивiскою, – пiратський прапор. Публiка строката: студенти старших курсiв, котрi навчалися в другу змiну, тож першу могли просиджувати в барi, араби, котрих до iнших закладiв не завжди пускали з огляду на зовнiшнiй вигляд, кiлька мiсцевих алкоголiкiв, що забрiдали ввечерi, на другий тайм, оскiльки пити два тайми поспiль було для них фiнансово сутужно. Бармена звали Антон, вiн виконував роботу власне бармена та офiцiанта. Ну, i мiлiцiю викликав у разi чого. Фiма з ним вiтався, той завжди мовчки кивав у вiдповiдь. Був неговiркий, нiколи нiкуди не поспiшав, але все тримав у пам’ятi, був акуратний у розрахунках i коректний у поводженнi з алкоголiками. Щоправда, дивно одягався: у помаранчевi футболки й зеленi джинси, чи в бiлi сорочки й короткi шорти, чи у рванi светри й смугастi брюки. Ага, ну й носив кульчики в обох вухах. При цьому рiдко голився й майже не усмiхався. Вiдвiдувачi вважали бармена пiдаром. Бармен був про них такоi самоi думки. Фiма зайшов, привiтався з Антоном. Той звично кивнув у вiдповiдь. Чорт, – подумав Фiма, – вiн щоразу так вiтаеться, нiби хотiв побачити когось iншого. У барi, незважаючи на раннiй час, було весело. У кутку пiд плазмою сидiли араби. Схоже, не вистачило грошей на авiаквитки, тож лiтнi канiкули вирiшили пересидiти тут, у пiдвалi. Дивились повтор вчорашнього футболу. На Фiму глянули вороже – високий, сутулий, костюм недорогий, хоча й акуратний. Не надто вмiло, хоча й старанно зав’язана краватка. Новий телефон, старий механiчний годинник. Обдивившись, повернулись до футболу. Фiма навiть залип в екран разом iз ними, потiм згадав, що вчора все це вже дивився, знае, чим усе закiнчиться, тож пiдiйшов до Антона, розговорився. Несподiвано з кухнi вийшла дiвчина. Довгi ноги, темнi джинси, бiла блузка, хлопчача стрижка. Фарбованi в чорне нiгтi. Привiталась iз Фiмою, як iз давнiм приятелем, забрала в Антона склянки iз соком, понесла парi, що сидiла при виходi. Фiма подивився iй услiд, зупинився на парi. Чоловiк нервував, схоже, хотiв курити, але курити не можна, забрав у жiнки мобiльний, почав щось записувати. Писав повiльно – не мав на руцi одного пальця. Жiнка напроти теж нервувала. З пальцями в неi було все гаразд. Дiвчина лишила iм сiк, уже збиралась iти, коли чоловiк за столом легко ii притримав, кинув пару слiв. Вона кивнула у вiдповiдь, узяла на сусiдньому столику пульт, стишила звук на плазмi. Араби нервово загелготали, проте вона повернулась i тихо щось iм вiдповiла. Араби враз замовкли. Як вона з ними! – подумав Фiма. – Звiдки вона? – запитав. – Офiцiантка, – неохоче пояснив Антон. – Оля звати. Тиждень як узяли. Сам не встигаю. Передзвонили замовники. Спитали, де вiн. У барi, пояснив Фiма, дивлюсь футбол. Який рахунок? – запитали замовники. Фiнальний чи на цей момент? – перепитав вiн. Послухайте, сказали замовники, ми тут застрягли перед мостом. Як до вас добиратись? Фiма почав пояснювати, але тут пiдiйшла Оля. Ти що? – сказала Фiмi. – Там же ремонт, iм потрiбно влiво, до проспекту, там угору, потiм праворуч. Дай сюди, – сказала, забираючи у Фiми телефон. Швидко все пояснила, згадала кiлька вулиць, назвала кiлька магазинiв, якi потрiбно проiхати, школу, вiйськкомат. Вiддала телефон, пiшла до арабiв, довго з ними про щось говорила. Араби дивились на неi стривожено, але поводили себе тихо. Фiму дивував ii спокiй, вiн звик, що робота офiцiантки, як правило, пов’язана з iстериками. Араби, схоже, щось iй закидали, проте вона ледь помiтно торкнулася долонею плеча одного – i той вiдразу примовк. До другого нахилилась, про щось перепитуючи, i вiн почав заперечувати й виправдовуватись. Іншi, не помiчаючи, що за ними спостерiгають, пропiкали поглядами повiтря, викрешували з озону iскри, дивлячись iй в обличчя, ловлячи ii рухи, слухаючи ii образи. Хвилин за п’ятнадцять знову передзвонили замовники. Усе, сказали, все вiдмiняеться. Виявилось, на мостi в когось в’iхали, тепер стоять, чекають на ДАІ. Попросили вибачення, ще раз поцiкавились рахунком. Фiма попрощався з Антоном, почекав, доки пiдiйде Оля, хотiв щось iй сказати, але розгубився, не знайшов потрiбних слiв, лише простягнув iй руку, мов на дiловiй зустрiчi. Вона засмiялась, стиснула йому долоню, i вiн, не стримавшись, дещо незграбно, проте виключно дружньо, не виходячи за межi дозволеного, обiйняв ii, легко провiвши рукою по спинi. А вже коли виявилось, що бiлизни пiд блузкою вона не носить, Фiма й зовсiм розгубився i якось поквапом вискочив надвiр. Знайшов свiй фiат. Сiв. Почекав. Набрав Антона. – Ця офiцiантка, – сказав, – Оля – хто вона? – Ти далеко? – перепитав його Антон по паузi. За хвилину вийшов, сiв поруч, обережно причинивши дверцята. – Курити е? – запитав Фiму. – Кинув, – виправдовуючись, вiдповiв той. – Жуйку жую. Не допомагае. Будеш? Антон iз вiдразою подивився на жуйку, махнув рукою, мовляв, давай. – Ну, значить, Оля, – почав, зосереджено розжовуючи свiй стiморол. Зовнi виглядало, нiби вiн пережовуе кожне слово. – Коротше, вона проституткою працювала. Було таке. – А ти звiдки знаеш? – зажував у вiдповiдь Фiма. – Так вона в сусiдньому пiд’iздi живе, – пояснив Антон. – Я ii сто рокiв знаю. Я ii сюди й привiв. Думаеш, багато охочих тут сидiти? – Ну, а що ж вона пiшла з проституток? – Звiдки я знаю? – незадоволено вiдповiв Антон. – Проститутки – вони як боксери, кар’ера в них яскрава, але коротка. – Я зрозумiв, – вiдповiв Фiма. Вiн вiдчинив вiкно. Вистрiлив стiморолом у повiтря. Антон теж вiдчинив, теж вистрiлив. Мовчки потисли один одному руки, розiйшлися. Чи так уже погано бути проституткою? Чи така вже це життева поразка? – думав Фiма, повертаючись до себе. Що нас вiдштовхуе вiд цих жiнок? Суспiльна зневага? Працiвникiв прокуратури суспiльство зневажае куди бiльше. Якщо подумати, – говорив вiн собi, – хто взагалi йде в проститутки? Люди тяжкоi долi, суперечливого життевого шляху. Покинутi коханки, зрадженi нареченi, нелюбленi дiти. Студентки, позбавленi родинноi пiдтримки. Робiтницi, викинутi зi швейних цехiв. Матерi-одиначки, жiнки-алкоголiчки, сироти, зайди та вдови. Стають удови проститутками? Певно, що стають – чим iм iще займатись? І хто я такий, аби iх засуджувати? – думав Фiма. Якi в мене пiдстави думати про них недобре? Бiльше того, маю пiдозру, що бiльшiсть iз них живуть життям куди цiкавiшим за мое, бiльш насиченим, сповненим пригод i небезпеки. Очевидно, у проститутки йдуть жiнки, що потребують любовi. Безперечно. Лише так. Жiнки, здатнi дiлитись нiжнiстю, здатнi викликати ревнощi й зупиняти депресiю. Певен, що серед проституток часто трапляються натури освiченi й начитанi, якi в такий дивний спосiб виявляють свiй захват перед свiтом, вдаються до бiльш глибокого та повного його пiзнання. Ясно, що бiльшiсть iз них знаються на психологii та медицинi, здатнi знiмати втому й повертати пам’ять, бiльшiсть iз них носить шовкову бiлизну чи пiрсинг у найбiльш несподiваних мiсцях. Усi вони залюбленi в музику та свою роботу, усi вони навченi цi заняття поеднувати. Вечорами вони прибiгають до своiх кiмнат, легко й весело накладають коштовний макiяж, одягають маски й прикраси, стелять червонi простирадла в очiкуваннi смiливих i щедрих чоловiкiв. Вiдчиняють вiкна й впускають до примiщення зеленi круглi мiсяцi, що срiблять iм шкiру й роблять зуби iхнi бiлими, як колота порцеляна. Вони палять у кiмнатi трави, аби чоловiкам потому снились лiси й чорнi рiки з невiдомими мiстами, вони не сплять уночi й засинають удень, як вампiри. На ранок збираються на терасах, обвитих виноградом, i говорять про спiви та астрономiю, знаходять на чорних полотнищах передсвiтанкового неба сузiр’я, спостерiгають за птахами, вгадують погоду на найближчi днi, п’ючи солодкий ром. Потому розходяться домiвками, набирають повнi ванни прохолодноi води, лежать там годинами, i колiна iхнi свiтяться в темнiй водi, як мiсяцi. Наступного ранку вiн знову приiхав. Довго зав’язував святкову краватку, ледь при цьому не задушився. Припаркувався пiд пiратським прапором, набрав Антона. Той вибiг заклопотаний i похмурий, мовчки потис руку, взяв запропонований стiморол. – На мiсцi? – запитав Фiма. – На мiсцi, – вiдповiв Антон. – Я зайду? Антон зосереджено зажував. – Слухай, – сказав, помовчавши, – воно тобi треба? – А що таке? – не зрозумiв Фiма. – Для чого тобi? – Для рiвноваги, – пояснив Фiма. Антон мовчки вилiз, хряснувши дверцятами. Фiма посидiв, почекав, вилiз слiдом. У барi було порожньо. Вiн кивнув Антону, той роздратовано вiдвернувся. Вибрав мiсце напроти барноi стiйки. Показували той же футбол, що i вчора. Фiма подумав, що за цi три днi встиг вивчити склади команд. Але дивився на екран iз непiдробним iнтересом. Оля вибiгла хвилин за десять. Про щось пошепотiлась iз барменом, знову зникла, навiть не подивившись у зал. Фiма занервував. Дивився матч, iз вiдразою чекаючи на нульову нiчию. За якийсь час вона пiдiйшла. Запитала, що вiн буде пити. Фiма розгубився. Що ж iй сказати? – подумав. Щось запитав, чимось поцiкавився, мимоволi полiз по кишенях. – Що там? – запитала вона. – Трубу посiяв, – незадоволено вiдповiв Фiма. – Давай тебе наберу. Оля дiстала розбиту й перемотану скотчем нокiю. Фiма продиктував, вона набрала. Почекали. На барi Антон скрипуче протирав посуд. Фiма знiчено сказав щось на прощання, виходячи, махнув Антоновi, навiть не став чекати на вiдповiдь. Та й не було жодноi вiдповiдi. Труба лежала у фiатi, на пiдлозi, пiд кермом. Фiма пiдняв, подивився вхiднi, набрав ii номер. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/sergiy-viktorovich-zhadan/foma-stor-ya-z-knigi-mesopotam-ya/?lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.